Сєра

гвинтокрили злітатимуть, і падатимуть один за одним. І посунуть лісовими

ґрунтівками намази, аби навантажитись металевим крамом. Отоді і запанує в цих

краях мир і релігійна злагода. Але від солодких утопічних мрій про чарівну країну

казок і легко-пухнастих драгметів його відірвав Сєра:

— Про шо думаєш?

— Та так, про українську економіку.

— Цюп, альо! То шо з металом робити будемо? Нам, взагалі-то, ворушитися треба.

Яка, на хуй, економіка? Я тобі — серйозно, а ти мені — про радіо «Промінь»!

— Ворушитися, кажеш? Окей, збирайся, поїхали.

***

Поїхали. Паркани з брудного сірого бетону тяглися у нескінченність на

довжелезній вулиці, зліпленій з пилу і порожнечі. На далекому-далекому заході

дорога втикалася у горизонт та ж/д переїзд, і пилюка там ставала схожою на

ранковий туман, кинутий під палючі полудневі промені.

Найпалкіші і найсуворіші індустріальні нетрі з усього промислового сектору

Містечка. За парканом стирчать розкурочені ЗАЗи, ВАЗи і решта пошматованих

металістами представників радянського автопрому. У веселих купах різношибного

брухту сумно дивляться поперед себе розбитими фарами старі автівки. Дивляться

крізь густі зарослі єгози на світ свободи і широченних автобанів. Застигши

мертвими зіницями потрощених фар, сумно втикають на пунктприйоми