Сєра

Маркіян Камиш “Сєра”

16

Березень спливав, а Цюпа — плив у бік місцевої подоби супермаркету, аби

затаритися на сьогодні і підлікувати вчорашнє. У Містечку він орієнтувався

непогано, але за останні десять років відбулося багато косметичних змін, які

кидалися в око. Одна з них — Монте-Карло.

Монте-Карло української провінції — зовсім не бар-ресторан з мордобоєм і

м'ясо-молочними продавщицями в жовтих в’язаних светрах, зовсім не подоба

підпільних гральних автоматів з лохами, які істерично луплять кнопку «подвоїти

ставку», а звичайнісінький собі картодром. Цюпа потроху забув про боржомі і взяв

курс на запах бензину, резини і моторів.

Під полудневим сонцем, серед фарбованих у різнобарвне покришок, носилися

по колу маленькі машинки. Нога ще не зажила і лишалось дивитися, як місцева

гопота таранилася і благала сторожа покататися в борг. Сторож завжди відмовляв.

Потім Цюпа заходив на картодром ще, і одного разу навіть дозволив собі

проїхатись, але нозі то явно не сподобалось. Цюпа вирішив, що його завжди перли

такі машинки і знову заходив у гості, базарив зі сторожем, курив парламент і

дивився гонки під палючим вранішнім сонцем.

Сторож виявився просто феєричним обдовбишем. Цюпа ним відразу

зацікавився, особливо коли дізнався, що його погоняло — Шмальгаузен. І справа не в