Сєра

— Ну, не на чистий. Та і взагалі, ефект більше вінтячий.

— Коротше, Сєр, я до чого. Ці клоуни тут непогано заробляють. І взагалі — це

круто. Сам подумай — народ тут не шуганий. Всяких сансеїв і

христопродавців-харизматів набагато менше ніж у Києві. Можна рубати бабло.

— І шо ти пропонуєш?

— Давай до них. Можна вийти на якогось гуру, там якось примажемося, я

дизайном допоможу, думаю, до корита пустить. Ну і сам подумай — тобі зараз

реально не вистачає релігійної жилки.

— Я сам про це думав. Але знаєш, Цюп, нам вступати в секту, це як колотись

грибами — дебілізм, коротше. Ми маємо займатися тим, що вміємо краще за

все… Розумієш? Можна самим щось організувати. Щось релігійне.

— Якийсь тоталітарний культ?

— Бінго, Цюпонько!

Сєкта

Ідея припала до душі. Тоталітарний культ у глибокій провінції, без конкурентів і

допитливих журналістів, міг стати золотою жилою, і задовольнити Сєрін потяг до

Господа Бога нашого Ісуса Христа. Сєра сам буде Господом. І тут Цюпа йому

допоможе.

Родючий ґрунт української глибинки малював шалені перспективи. Вони з Сєрою

стояли на порозі зламаної двері в царство бабла і всевладдя. А як інакше? Ось вона —