Сєра

Маркіян Камиш “Сєра”

17

Цюпа знаходив його безпосередньою особистістю. Знайомі розказували, що

палкими полуднями серпня, Шмальгаузен тинявся Містечком, дурів від сонця і

збирав дичку в старий чохол від контрабасу. Коли Цюпа питав, навіщо йому дичка,

той казав — для душі.

З місцевими хлопець особливо не спілкувався, водив дружбу зі столичними

растаманами, кинув на третьому курсі безглуздий вуз і ніколи не жалкував із цього

приводу. Шмальгаузен виявився глибоко релігійною людиною, але цікаво ставився

до канонічного православ’я: часом обдовбувався, глибокої ночі ліз на котельну,

скручував там гігантський сигнальний плафон, тяг його через все містечко до

приходської церкви, залазив на баню і вішав плафон на кінцівку хреста.

Потім, ставав на чолі растаманської процесії зі своїх столичних торчків. Брав

урочистий плафон, оголошував себе Преподобним Плафо Другим, а його растамани

вдягали плафони, які здобули в місті-герої Києві, і під запальні молитви служили

месу серед глухої ночі. Бувало, вага скла тягла пусті растаманські голови до низу.

Плафони падали на порепаний асфальт і билися під запальні проповіді

Шмальгаузена.

— Якийсь провінційний культ, — дивлячись на все це, підсумував Цюпа, коли

вони з Сєрою, навантажені бухлом, поверталися з маркету.