Сєра

Сєра уявив колорит і на дискотеку йти передумав, похмуро зітхнувши на тему

нормальних столичних клубів. Все це нагадувало гігантський будинок

пристаркуватих — ідеальні умови для розвитку православ’я. Ну, або якогось іншого

агресивно-релігійного зомбоутворення.

***

Маркіян Камиш “Сєра”

14

Одна з безіменних провінційних станцій, на якій зупиняються тільки електряги,

тільки на п’ять секунд відкривають свої двері і відразу тікають у глушину.

Навколо — тільки густий сосновий ліс. На станції — тільки бетонна платформа на

триста метрів уздовж колії і жовта бумажка з розкладом ходу електропоїздів,

помальована всякими мазафаками та матюччям.

Платформою ходить мужик у дизайнерській футболці з ведмедями і пробує

піймати зв'язок. Раз-по-раз підіймає свій Айфон високо над головою, пильно

вдивляється в залитий сонцем екран і тихо матюкається. Мирно цвірінькають

пташки, лагідне полудневе тепло спадає на землю і топить її у палючих променях

Сонця найжаркішого на світі березня. Нарешті зв'язок.

— Привіт. Я, по ходу, вийшов раніше ніж треба.

— Вітаю Цюп — ти ідіот.

— Сам такий.