Сєра

— Давай далі вздовж колії, підійдеш на жеде переїзд, я на таксо під’їду.

— Чувак, в мене ж нога…

— Ну, шо я можу зробити? Наступна електричка завтра буде. А машину свою я

продав. Там не далеко, іди давай.

— Добре, як підійду — наберу.

Тоді вперше приїхав Цюпа. Гіпс два тижні як зняли, але ходив він поки ще

кепсько. Плівся піщаною протипожежною смугою, фоткав потяги на Айфон, кожні

чотириста метрів падав на довгий привал, скурював пару парламентів, підіймався і

шкутильгав далі, в сторону підігрітої сонцем півночі, де на безіменному переїзді на

нього чекатиме Сєра і омріяне таксо.

***

Потроху тягся вперед і роздивлявся провінцію, яку встиг капітально забути за

останні роки. Цюпа і справді змінився. Сєра міг на власні очі спостерігати, як

графічний дизайн невідворотно міняє людей до невпізнання, до зойку і переляку

після недовгих розлук.

Але Цюпа ніколи не жалкував про те, що одного чудового дня кинув до кадила

жменю драпу і помандрував на вільні хліби. Він потрапив на незорану ниву тоді,

коли конкурентів ще не існувало в природі, а гаманці замовників були важчі за

похмілля недільного ранку. З часом, Цюпа вийшов на європейських клієнтів і

почувався чудово: мав дещицю вільного часу, бабло на життя, шмотки, девайси і кокс