Сєра

були навіть не дешеві рекламні вивіски, не кіоски з хотдогами, не іномарки на

вулицях. Навіть не вдивовижу тепла весна, яка впала яскравими променями Сонця і

зігріла все довкола.

Просто, одного прекрасного дня він раптом помітив, яке Містечко старе. Ні,

стародавніми руїнами воно похвалитися не може, але Сєра з жахом помітив —

старигани звідусіль.

Маркіян Камиш “Сєра”

13

Тут рідко бувало, аби він стояв десь у черзі за альказельцером і розглядав

симпатичну бабу в міні-спідниці, не було цього солодкого бажання нагнути її прямо

там і трахати раком, луплячи башкою об вітрину. Тільки якісь похмурі бабці купляли

вітамін це, снували ринком, лузали насіння, повзли у нескінченній череді

запльованими вулицями аби перетинатися, гомоніти і, доки є сил, стояти на

потворних варикозних ногах. Бабуні і дідуні продавали хотдоги, торгували на

ринках, волали щось у свої мобілки, пачками грузилися в електрички ранковим

присмерком і відчалювали кудись у невідомому напрямку, аби повернутись з

порожніми корзинами та двома сотнями в кишені. Навіть снилися кошмари, якісь

параноїдальні уривки з групового пенсійного порно, і він з жахом прокидався,

волаючи в темряву. Сєрі стало страшно.

Він звик до нормальних столичних пабів, де спокійно можна знайти когось на