Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Світові кінець.

Ворон підняв голову. Над лісом, добре видимі у прогалинах між гіллям, висіли білі волохаті зірки.

— Такого не може бути, Стократе. Світ не може закінчитися зі смертю однієї людини. Я вже був умер сьогодні, я лежав у могилі, зверху сипали землю… але я знав, що світ залишається стояти, що в порту смердить рибою, що в Високих Школах гортаються сторінки…

— Світ завжди кінчається зі смертю однієї людини, — сказав Стократ. — Розумій це, як хочеш, ти ж мудрець.

Ворон помовчав. З печери віяло димом, у хащах світилися очі нічних тварин.

— Я хотів з тобою поговорити, Стократе.

— Говори.

— Висока Школа — сенс мого життя. Я не вірю, щоб з Високих Шкіл, Білої та Золотої, виходило зло.

— А мені що до того?

— Стривай… Школи засновані за участю прибульців з зірок. Вони бажають світові добра… І вони шукають тебе. Поговори з ними.

— Зірки…

Стократ подивився нагору.

— Я тисячу разів з ними говорив, лежачи на траві й сам себе розважаючи. Ані разу вони мені не відповіли. Отже, не дуже їм цього хотілося.

Ворон зняв з пальця срібний перстень з гравіюванням.

— Залиши на персні краплю твоєї крові. Нічия інша, тільки твоя. Вони сказали, що довідаються.

Світ знову була гаряча, мов камінь під літнім сонцем, плоский камінець коло ставка. Правила Пристойності вкрив її всіма плащами та ковдрами, і сам чи то спав, чи то дрімав над нею, стисши її долоню, погойдуючись, ніби в трансі.

Стократ потримав долоню на гарячому лобі Світ. Стріла, що влучила їй у плече, зачепила західне узбережжя, там кам’янисте плато й майже безлюдна місцевість. Що там тепер — величезні хвилі? Скеля зсунулася в море разом із хатиною рибалки?

У тиші печери шелестів обсипаючись пісок, дихали дрова у вогні. Стократ востаннє глянув на бліде й вузьке, як вогник свічки, лице Світ і вийшов, затисши в кулаці срібний перстень.

Він одійшов до джерела, що било на дні маленького, як дзеркало, озерця. Поклав на долоню Воронів перстень. Карби та чорні лінії, що творили візерунок, дивно тремтіли перед його очима — ніби це був не перстень, а його віддзеркалення у воді.

Приховане послання! Стократ яскраво згадав юність, перші роки, проведені з мечем на дорозі. Тоді послання ввижалося йому в тіні гілок, у прожилках листя, у морозних візерунках на шибках. І це, дивно гармонійне, заплутане й просте, мабуть, містило сенс, який можна осягти…