Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Нетвердо ступаючи, він підійшов до трупа Шивара. Постояв над ним. Одійшов убік і сів — упав на глицю.

— Дякую, — сказав після короткої мовчанки. — Мені немає чим тебе нагородити… або віддячити.

— Я не шукаю ні нагороди, ні дяки, — сказав Стократ. — І, вибач, мені треба йти. Ти сам подбай про себе, володарю Вивір.

Кивнувши, він повернувся й пішов геть. Із загибеллю Шивара закінчилася його радість і почалася тривога.

— Ти Стократ, — сказав йому в спину врятований чоловік. — Ти ж Стократ, прибулець з зірок, так?

Стократ не зупинився:

— Мене так звати.

— Вони тебе шукають! — важко ступаючи, врятований наздогнав його.

— Мене багато хто шукає. Хто знайде, не зрадіє.

— Люди з зірок тебе шукають, — врятований говорив хрипко, проштовхуючи слова крізь висохле горло.

— Ходімо зі мною, — сказав Стократ. — І додав крізь зуби: — Тільки я піду швидко.

Він покрокував, не озираючись, прискорюючи ходу, і до кінця шляху вже біг, і врятований ним чоловік відстав. Стократ не дивився на прикмети, але вийшов точно до багаття — і, ще не бачачи за деревами вогню, почув на галявині крики.

Перед очима в нього стало чорно. Він вискочив на галявину, коли Правила Пристойності заносив ножа, вищирившись, готовий битись на смерть, а поруч з ним вставала Світ, озброєна палаючою дровинякою, бо іншої зброї не знайшлося. Навколо стояли стражники Вивороту, шестеро, у панцирах і з мечами, а за спинами в них лучник натягував тятиву.

Стократ закричав на бігу, і лучник промахнувся з десяти кроків. Стріла, націлена в горло Світ, влучила їй у плече.

Лучник загинув перший.

Ворон брів серед стовбурів, давно зневірившись догнати людину, котру багато років шукали по всьому Населеному Світу прибульці з зірок. Темно-червоні стовбури хилилися, Ворон зупинявся, вхопившись за шорсткувату кору, живиця приклеювала його долоні до дерева й привласнювала, і здавалося, що у нього в жилах течуть соки дерева. Сосни на час зупиняли танець і завмирали, як вишикувана варта, і тоді Ворон продовжував іти.

За щасливою інтуїцією чи за знаком долі, він не збився з дороги. Він вийшов на маленьку галявину, завалену трупами. Люди в панцирах і темно-синіх плащах зі стародавнім гербом Вивора вмерли щойно, у нерівному бою з однією-єдиною людиною.

Стократів меч стирчав у землі коло багаття.

Сам Стократ стояв навколішки над дівчиною, що лежала на траві. Ворон підійшов ближче й побачив, що справи кепські: дівчина була поранена, і в рані засів наконечник стріли.

— Я можу допомогти як хірург, — сказав Ворон, ні про що не питаючи.