Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ти ж не лікар, а володар, — відгукнувся Стократ, не дивлячись на нього.

— Я багато років навчався у Високій Школі.

Дівчина розплющила очі.

— Справді? — вона намагалася, щоб голос звучав весело. — Висока Школа…

— Мовчи, — сухо велів Стократ.

Правила Пристойності дивився у вогнище. Здавалося, що очей у нього шестеро чи восьмеро — мокрі доріжки на щоках відбивали вогонь. Голова Світ лежала в нього на колінах.

Ворон жестом покликав за собою Стократа. Зігнувшись, обидва вибралися з низької сухої печери, що прихистила їх на цю ніч.

— Я все зробив, — тихо сказав Ворон. — Сьогодні вночі визначиться, житиме вона чи ні.

— Спасибі, володарю.

— Не називай мене так.

Стократ усміхнувся куточками губ:

— Ти ще щось хотів спитати?

— Що в неї… зі шкірою? — Ворон не мав певності, що правильно питає.

— Це карта Світу. Бунт і війна на землях Грана сталися тому, що її поранив сучок. У тому місці, де на карті — столиця Грана.

— Ти жартуєш?

— Ти сам бачив цей рубець.

Ворон важко опустився на камінь. Стократ підняв свою сумку, що лежала при вході в печеру, вийняв і подав Воронові баклагу:

— Випий іще.

Ворон ковтнув. Поморщився. Перевів дух:

— Що буде, якщо вона помре?