Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ні! Ти поклав початок, ти — тут — кінець… Короткочасно… Короткий час. Багато енергії. Насичений. Остаточний… Ходімо. Покинь. Кінець світу.

Стократ вдивився в його лице — і з подивом упізнав себе — іншого, себе з минулого покоління. Сто ймовірностей, сто поворотів, сто синів у цю саму мить зустріли сто своїх батьків…

— Світ ніколи не вмре, — сказав Стократ і всміхнувся стривоженому старому. — Повір мені, батьку. Світ ніколи не вмре.

Світ лежала, простягшись на трав’яній підстилці, нічого не чуючи й не бачачи.

Правила Пристойності спав, уткнувшись лицем у її руку. Ворон теж спав, але при Стократовій появі розплющив очі.

— Ти говорив з ними?

Стократ очима вказав на Світ:

— Як вона?

Ворон одвів погляд.

— Скажи! — зажадав Стократ.

— Вона не доживе до світанку, — прошепотів Ворон. — Вибач.

Стократ сів навпроти. Ворон звівся на лікті й теж сів.

— Навіщо? — запитав Стократ.

— Бо стріла ввійшла глибоко, й рана запалилася.

— Я не про те… Навіщо насправді існують Високі Школи? Навіщо тягнеться Мережа? Щоб знайти мене, можна було придумати щось простіше.

— Я казав — щоб стабілізувати… зробити стійким світ.

— Стійкий світ — такий, де не відбувається чудес?

Ворон сплів пальці. Закусив губу, на мить задумався; напевно, цей жест і цей погляд пам’ятали студенти й викладачі Білої Школи на засніженій вершині та Золотої Школи в розпечених пісках.

— Я розумію, про що ти подумав, Стократе. Так — якби ми встигли… укрити Мережею материк, додати Світові стійкості, визначеності… Те, що ти називаєш дивом, — усього-на-всього порушення природного порядку подій. Так, тоді Населений Світ підкорявся б загальним фізичним законам… і, звісно, не пропав би зі смертю однієї дівчини.

Стократ усміхнувся краєчками губ. Ворон дивився крізь вогонь з наростаючим занепокоєнням.