Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ніколи.

Сам не розуміючи, що за впевненість і сила ним рухає, він притяг її до себе. З берега, мабуть, здавалося, що рибалка милується з русалкою, яку несподівано виловив неводом.

— Ми ніколи не вмремо, — сказав він, бачачи своє відбиття в її очах.

І стало так.

Течія тягла їх униз по річці. Лівий берег у цьому місці був високий і крутий, Правила Пристойності намагався закинути нагору мотузку, зачепитися — та дарма. Стократ вичерпував воду не зупиняючись, і спина в нього боліла так, що темніло перед очима.

Потім течія ослабла, і берег осів, наче погано випечений пиріг.

— Це Струмочник, — прохрипів Правила Пристойності. — Нівроку собі нас затягло…

— Це на краще, — відгукнувся Стократ.

Вони сіли на весла — удвох — і, не звертаючи уваги на прибування води, спрямували потопаючий човен у притоку Світлої — Струмочник. На щастя, коли човен нарешті був весь у воді, під ногами виявилося дно.

Стократ ніколи тут не бував. Навіть тепер, серед білого дня, в лісі на берегах Струмочника було темно й вогко. Стократ усе оглянув, проте місця для стоянки не знайшов.

Вони рушили вздовж берега вгору за течією Струмочника. Хлопець тяг на собі речі, а Стократ ніс на руках Світ. Після кількох годин виснажливої прогулянки вдалося вийти на порівняно сухе й світле місце: берег, порослий молодим сосняком. Пахло глицею, і навколо було повно хмизу.

Вони нарешті розвели вогонь і посушили речі. Усі троє мовчали, це було урочисте, напружене, перелякане, зрозуміле, дружнє, нескінченне мовчання, і Стократ дедалі більше боявся одного: колись хтось повинен його перервати, і перше сказане слово може виявитися вбивчим, як падіння сокири…

Хтось пирхнув. Стократ здивовано підняв голову. Світ сиділа, простягши руки до вогню, і стримувала сміх, через що видавала смішні пирхальні звуки.

— Ти чого? — спитав Правила Пристойності.

— Згадала, як ти панталони купчихи натяг на козу. Як вона обурювалася!

— Коза?

— Купчиха! А пам’ятаєш, як ми збільшувальним склом підпалили сарай?

Стократа це вразило. Світ поводилась так, ніби не було сьогоднішньої ночі, пожежі й бунту, війни та втечі, їхнього поцілунку в човні й довгого мовчання. Вона говорила з хлопцем їхньою давньою спільною мовою, Стократ незабаром перестав розуміти, про що йдеться; Світ сміялася, як тоді на паркані, коли просила повернути їй м’яча…

— А я й не розраховував, — сказав хлопець, і Стократ підняв голову. Правила Пристойності сидів, накинувши на голову вогкого плаща, схожий на хворого стерв’ятника.

— Ні, не розраховував ні на що, — повторив він і, судячи з обличчя Світ, перед цим вона говорила про щось цілком інше й стороннє. — Ти ж дочка володаря… Навіть якщо не дочка. Нехай, не в цьому суть…