Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Як це може бути, Стократ? Де взялося?

— Не знаю. Де беруться всі великі й похмурі речі, які людина не може уявити, але все-таки уявляє?

— Дівчинка з вогнем, про яку ти розповідав, Една, — вона була дуже смілива.

— Ти не боягузливіша за неї.

— Вона не боялася своєї влади. Її вміння було її мистецтвом. А я… почуваюся чистим аркушем, на якому чужа рука накреслила карту. Я не чарівник, я чарівний предмет.

— Неправда. Ти вже вступила в гру як учасник.

— Почала війну на землях Грана?!

Вона відсторонилася. Подивилася на Стократа уважно й чіпко:

— Виходить, усе через мене?

— Ти робиш вчинки, — сказав він м’яко, — і змушуєш діяти інших. Ти втекла від володаря, і це твій вибір.

Вона похитала головою:

— Якби ж то. Це все карта. Якби я вчора ввечері не побачила її в дзеркалі — я б не зважилася втекти. Уяви — мене б видали заміж. Спадкоємець Приріччя уклав би мене в ліжко, подивився б і побачив…

Вона закусила кісточку пальця, яскраво уявивши собі цю сцену.

— І тоді спадкоємець Приріччя здобув би владу над Світом, — тихо сказав Стократ. — Він залив би кров’ю і землі Грана, і Виворіт, і всі навколишні володіння, — не випадково, як це вийшло в тебе, а з розрахунком. І, вмираючи від старості чи від рани, він би велів тебе задушити. Щоб Світ зник після його смерті.

— Стривай… з моєю смертю зникне Населений Світ?!

— Він би так думав, — примирливо сказав Стократ.

Туман рідшав. Крізь нього проступав далекий берег, і Стократ побачив, що Світла в цьому місці широка — набагато ширша, ніж коло переправи.

— А якщо мене вб’ють, — голос Світ тремтів, — усе відразу зникне? Чи… не відразу, а поступово? Тлітиме, поки не зотліє…

— Як ти познайомилася з цим хлопцем? — запитав Стократ, щоб розвіяти її думки. — З Даном, він же Правила Пристойності?

— Ще дітьми… Я тоді жила цілком вільно, як міський хлопчак…