Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Вона над силу всміхнулася.

— Нам є що згадати… Якось ми поїхали з бродячим театром, нас ледве наздогнали… Дан устиг утекти, а то батько б його повісив — під гарячу руку…

— Він не боявся ризикувати — з тобою.

— Та плювати він хотів на ризик, він сміливий… Знаєш, він давно вже мав би з’явитися. Щось сталося.

— Почекаємо ще.

— Ану ж його схопили? — Вона втопила пальці в піску, немовби пустила коріння. — Все-таки на пристані знають, що він зі мною водився. Якщо його почнуть допитувати… Катувати…

— Він знає, де ми, — Стократ постарався не видати тривоги.

— Він не скаже, — Світ замружилася. — Але вони його мучитимуть. Можливо, вже…

Відсторонившись од Стократа, різко віддалившись, вона присунулася ближче до води й дивилася вперед, ніби сподівалася поглядом комусь допомогти.

— І що це був за бродячий театр? — запитав Стократ, щоб перервати це нервове вдивляння.

Світ похитала головою:

— Не має значення. Знаєш, що…

Вона знов подивилася на нього, і Стократові не сподобалася хвороблива зосередженість у її погляді.

— Я думаю: якщо вони замучать Дана, тоді я накладу на себе руки, щоб ці гади передохли. Настане кінець Світу… Вони ридатимуть…

— І я ридатиму, — сказав Стократ.

— Ну… — вона зніяковіла. — У Світу є межа, є початок світу й кінець світу, це тобі будь-який мудрець скаже…

— Мені плювати на світ, я ридатиму за тобою, — сказав Стократ.

Вона завмерла, дивлячись на нього, наче перевіряючи, чи не обманюють її вуха. У цю мить над річкою ледве чутно хлюпнуло весло, і темний силует човна висунувся з туману.

Правила Пристойності зіскочив і по коліна у воді потяг човен до берега. Він дихав важко й безшумно, лице було мокре. Світ зірвалася з місця, кинулась до нього, застрибала на одній нозі.

— Світ… — він незграбно її підхопив. — Та все гаразд… Обережно, твоя нога…