Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Залишайся з нею. Дбай про неї. На світанку я повернуся.

Місто було наче після довгої війни. Димілися згарища, валялися неприбрані трупи. На перехрестях стовбичили по двоє солдат Вивора — у синіх плащах з білими гербами.

Стократ крався дворами, обходячи тліючі руїни, перестрибуючи через уцілілі паркани. Меч руків’ям грів йому долоню. Він крався безшумно й думав на ходу, повертав так і сяк відомі деталі головоломки.

Карта Населеного Світу на спині дівчини. Глибоко пробита шкіра. Залита кров’ю столиця Грана.

— Пробувати не буду, — прошепотів Стократ, перестрибуючи зразу через кілька умовиводів. — Колоти її, різати й дивитися, що станеться, — ні, не буду…

Мовчазні стражники з Вивороту нагадували йому тих, що загинули від його руки на переправі. Він прискорив ходу — надто повільно виходило пробиратися містом, а світанок наближався, ось уже й вітер заворушився, роздмухуючи дим…

Почувся тупіт кількох коней; Стократ сховався в дворі саме вчасно, щоб побачити крізь щілини, як мчить вулицею процесія: двоє передніх вершників везли в сідлах спадкоємців володаря, живих, хоч і дуже переляканих. Останнім їхав, згорбившись, їхній учитель — те, що старого не вбили, це добрий знак, подумав Стократ. Кавалькада звернула до замку, й Стократ вирішив, що ситуація більш-менш зрозуміла.

Він розвернувся й майже зразу наштовхнувся у дворі на пораненого з Вивороту. Молодий стражник у синьому плащі сидів, опершись на огорожу, голова в нього була невміло зав’язана ганчіркою, а поряд валявся пом’ятий шолом.

Стократ зустрівся з ним очима — і впізнав. Перед ним був той самий стражник, що вигукнув на переправі: «Це Стократ!», той, що вижив один з усього свого загону, якого повинні були відіслати у Виворіт з мертвими тілами — ще вчора; тепер він важко дихав, губи його пошерхли, і рана на голові кривавилася.

Побачивши незнайомця, він потягся до зброї, але в наступну мить теж упізнав Стократа. Меч випав з його руки.

— Давно не зустрічалися, — Стократ підійшов до колодязя у дворі, зазирнув, переконався, що колодязь чистий. Набрав води, налив у ківш і приніс пораненому.

Той випив, і на його очах з’явились каламутні сльози.

— Не вбивай.

— Що тут діється?

— Це наш новий володар. Прилетів птах зі звісткою про бунт…

— А що, старий володар Вивір помер?!

— Його вбив рідний син і поставив себе поза законом… Новий володар — пан Купа, брат старого володаря. Йому доповіли, що в столиці Грана бунт. Наш пан прийшов, щоб захистити спадкоємців.

— З ким ви билися?

— Тут були люди з Приріччя. Вони шукали дочку володаря. Ми теж її шукали.

— Знайшли?