Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— З’їжджу й подивлюся, — Стократ розім’яв затерплі ноги.

— Ти нас покинеш?

Стократ подивився на затягнуте хмарами небо. Понюхав вітер.

— До світанку вас тут ніхто не зачепить. А на світанку я повернуся.

Навіть не дивлячись на неї, він відчував, як люто бореться із собою Світ — подумки затискає собі рота, щоб не благати його залишитися.

— Слухай, — буркнув хлопець, — давай я сходжу. Я стежки знаю… А ти побудь з нею.

— Ні, — сказав Стократ.

— Я тобі все розповім, що довідаюся! От слово честі…

— Тебе там уб’ють.

— Не вб’ють! Нехай спробують! Я, знаєш, і не таке бачив, — хлопець приндився, підбадьорюючи себе. Стократ придивився до нього уважніше…

— Правила Пристойності, — голосно сказала Світ.

— Що?

Дівчина всміхнулася. «Вона знову марить», — із занепокоєнням подумав Стократ.

— Вона мене так обзиває, — з незрозумілим виразом сказав хлопець. — Правила Пристойності. Коли буває… в дусі.

— Чому?

— У мене татусь човняр… був. То він, бувало, як вип’є, любив повторювати: я високої крові, я рівня володареві, я кого хоч навчу правил пристойності! Ну, я повторював за ним смішні слова, поки був маленький… Відтоді вона так з мене дражниться.

— Не йди нікуди, Правила Пристойності, — голосно й чітко сказала Світ.

Хлопець завмер. Безпомічно стис і розтис кулаки. Подивився на Стократа…

— У тебе там родичі? — спитав Стократ.

— Ні. Я сирота.