Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Світ, скажи йому, щоб одійшов, — велів Стократ.

Дівчина, не піднімаючи голови, махнула рукою, вказуючи вниз, до струмка. Дан повільно побрів геть, озираючись, шкутильгаючи, розтираючи праву руку лівою…

— Світ, коли це в тебе почалося?

Вона мовчала.

— Учора ввечері ти була здорова.

— На світанку, — сказала вона з ненавистю. — Чому вони не гасять пожежу?!

— Що в тебе на шкірі — карта Населеного Світу?

— Я не знаю! Якщо це заразна хвороба — я хочу, щоб ти заразився і вмер, чаклуне!

— Якби ти від мене не тікала, — сказав він докірливо, — ти б не напоролася на сучок. А так — у тебе дірка в шкірі якраз у тому місці, де на карті — столиця Грана…

— Відчепися від мене.

— Не надійся.

Стократ відкрив свою сумку, вийняв темну скляну баклагу із залишками гіркої лікувальної настойки.

— Повернись.

— Краще здохну.

— Повернись, я сказав.

Вона була гаряча, наче камінь на літньому сонці. Її трясло; він міцно розвернув її лицем униз і відкинув плащ, у який вона куталася. Задер край подертої сорочки. Малюнок на шкірі проступив ще яскравіше, а рана на місці столиці Грана запалилася.

— Зараз, — Стократ зубами висмикнув пробку. — Буде… тьху.

Відкинув корок, і той завис на шнурку.

— Буде боляче, але недовго. Терпи.

Вона вчепилася в ковдру. Стократ рясно змочив край чистої ганчірки: настойка була темна, майже чорна, й густа.