Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Світ, що ж ти говориш?

— Те, що чув! Я не дочка володаря, моя годувальниця йому збрехала… Вона мені зізналась аж тоді, як умирала… Мене знайшли в лісі, я була маленька, мене приніс хтось невідомий, вона мене вигодувала… а Гранові збрехала, що я його дочка!

Стократ знову глянув на хлопчиська:

— Ти знав?

Той мовчки кивнув, проте кинджала не випустив.

— Вертайся до володаря, якщо хочеш, — із зусиллям продовжувала Світ, — і розкажи йому…

— Погана ідея, — задумливо сказав Стократ. — Про всяк випадок, знай, що я тебе не зраджу.

Вона впустила ножа й міцніше зціпила зуби, щоб не цокотіли. «Гарячка дедалі дужча», — із занепокоєнням подумав Стократ.

— Розповісти правду — погана ідея, — повторив Стократ, приймаючи рішення. — Треба спочатку повернутися, ти повинна лягти в ліжко. Весілля поки що відкладемо, а там… подивимося. Я сам поговорю з Граном, ні словом не згадаю, що бачив твого друга, він буде в безпеці…

Він підвівся — плавно, щоб її не налякати. Зняв рукавичку, зробив крок уперед, потім другий, обійшов багаття, простяг їй руку. Її губи здригнулися — через мить вона повинна була схлипнути й опертися на його долоню…

Вона глянула на нього знизу вгору, стрибнула пружно й сильно, як блоха, і кинулася нагору по схилу. Затріщали кущі.

— Дане! — долинуло згори. — Тікай!

Заметався на прив’язі кінь. Стократ рвонувся за Світ — і зупинився. Дівчина продиралася крізь хащу нагору: по гострому камінні, по крутому схилу, де сучки стирчали, як дерев’яні списи. Стократ злякався, що, почувши гонитву, вона занервується, оступиться й зірветься…

У цю мить камінь, на який наступила Світ, хитнувся в неї під ногами. Дівчина змахнула руками, наче збиралася злетіти, і справді полетіла — униз, спиною вперед.

Від її крику в Стократа волосся стало сторч. Він яскраво уявив Світ, нанизану на сучок, ніби метелик на голку. Він кинувся по схилу, поспіхом рубаючи кущі й гілки, проклинаючи цю дурну, аби вона лишилася жива…

Вона дихала. Сорочка на грудях була ціла й чиста.

— Не доторкайся до мене! — вона намагалася встати, але підвернула ногу.

— Що з тобою?

— Не займай!!!

Вона все-таки підвелася, кинулась геть, закульгала й знову гримнулася. Її сорочка була розірвана ззаду від плеча до пояса, і на закривавленій спині відкривалася карта Населеного Світу.