Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Дівчина металася на розстеленій ковдрі. Хлопець стояв над нею, стискаючи кухля з водою.

— Світ, ну чого ти, у тебе гарячка…

— Не підходь до мене!

— Ти мене не впізнаєш?

— Упізнаю… Не підходь… Не займай моїх речей, я… я хвора на жахливу хворобу, я вмираю, тікай звідси!

Смеркало. Стократ вибрався із заростей до багаття. Світ натягла на голову плаща, скрутилася, відгородилася від усього світу.

— Вона марить, — із затаєним страхом сказав хлопець.

— Ні! — Світ одкинула плаща й блиснула очима.

— На землях Грана різанина, — сказав Стократ. — Багато загиблих. Кепські справи.

— Різанина?!

Стократ похитав головою:

— Сини володаря живі. Учитель вивіз їх у безпечне місце. Принаймні я надіюся, що він устиг.

— А…

Світ замовкла, питально дивлячись на нього. Стократ не одвів очей.

— Отже, володар Гран загинув, — сказала Світ.

— У бою.

Вона відвернулася. В одному короткому русі Стократ прочитав усю історію їхніх стосунків з володарем: Світ довго вірила, що він — її батько, і вчилася любити його, хоч це було непросто. Вражена новиною про своє справжнє походження, вона, здається, полюбила володаря по-справжньому — без примусу прив’язалася до нього, як до батька…

— І що тепер? — запитала Світ не обертаючись.

— Тебе шукають люди з Приріччя.

Вона різко обернулася: