Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Знайшов?

Стократ вагався частку секунди.

— Ні. Можливо, на щастя. Як твої сини?

— Чудово! — гаркнув володар. — Р-Риба, далі нікуди! Я встиг відіслати їх з учителем, послати їх, р-риба, куди подалі… Що тут діється, чаклуне? У мене весь двір завалений трупами заколотників — і слуг!

— Накажіть своїм людям припинити різанину.

— Різанину?! Це справедлива відплата!

— Опам’ятайтесь, ваша варта ріже ваших людей на вашій землі!

— Бунт буде придушено — надовго, назавжди! Так, щоб ніколи більше…

Застрибали тріски на шляху. Пішла колами поверхня води у водозбірній діжці. Загін вершників, кількасот вояків, заповнив вулицю, і це не були люди Грана. Це були…

— Приріччя! — гаркнув їхній ватаг. — За Приріччя й нашого князя!

Володар Гран ощирився:

— Привіт і вам, шляхетні добродії, я не пам’ятаю, щоб давав дозвіл на проїзд збройного загону по моїх землях… Якщо ви приїхали по наречених — час ви обрали невдалий, та все ж ласкаво просимо, я готовий обговорити, що й як…

Проводир з Приріччя, чиє лице було сховане шоломом, не відповів. Замість цього він підняв і опустив руку. З-за його спини в небо рвонули стріли — пішли вгору, наче бажаючи долетіти до зірок, але не впоралися з тяжінням і полетіли вниз, набираючи забійної сили. Стократ ощирився й рубонув мечем — він збив у польоті три стріли, та цього виявилося мало.

Володар востаннє згадав про рибу і впав з сідла. Поряд звалився стражник, що стояв занадто близько до свого пана. Люди володаря вихопили мечі; два загони зіткнулись, і бунт на землі Грана перетворився на війну.

Стократ не побажав опинятися між молотом та ковадлом і перебрався на дах сусіднього будинку. З-під даху валував дим — він з одного боку горів, і пожежа розросталася зі страшною швидкістю.

— Р-Риба, — прошепотів Стократ.

Він завжди відчував, як визрівають події, і багато хто вважав його пророком, тоді як він просто вмів спостерігати й складати спостереження, — цеглинку до цеглинки, куточок до куточка. Те, що діялося в столиці Грана, не мало розумного пояснення.

Дах тріщав. Мешканці з будинку давно втекли, і Стократ надіявся, що вони ховаються в яру, а не валяються мертві у дворі замку. Треба було звідси йти, володар Гран загинув, місто дедалі яскравіше займалося вогнем, і Стократ не міг ані збагнути, що сталося, ані комусь допомогти.

Він перестрибнув через високе полум’я й опинився в пустельному, розореному дворі. Через секунду розчинилася хвіртка й повисла на одній завісі. У двір увірвався чоловік у шоломі, з гербом Приріччя на плащі, у супроводі почту; чоловік притримував на грудях поранену руку, його слуга — без шолома, в простому сірому плащі — підбіг з пов’язкою напоготові, а ще двоє, теж у шоломах і з гербами, приготувалися шанобливо слухати.

Стократ стояв за кілька кроків, за криницею. Позад нього горів будинок.