Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Він обережно її звільнив, спробував підняти — вона люто відштовхнула його руки. Хлопчак, похитуючись, звівся на ноги — він був ошелешений і не розумів, що з ним зробили.

Стократ підійшов і взяв його за комір:

— Ти знаєш, що з нею?

— Якщо ти її хоч пальцем зачепиш… — пробурмотів хлопець неслухняним язиком. Стократ зрозумів, що про карту на спині Світ він гадки не має — хлопець був такий цнотливий, що не посмів би й коліно дівчині забинтувати.

Стократ його випустив.

Сидячи на землі, Світ заплакала, але не з болю. Вона ридала, затуливши лице руками, викликаючи жах і подив хлопця, котрий, схоже, не підозрював, що ця дівчинка вміє плакати.

Стократ подивився на небо: дим густішав. Щось горіло в місті, й пожежі ніхто не гасив.

— Ну все, перестань, — жорстко сказав він Світ. Укрив її своїм плащем, узяв на руки, не звертаючи уваги на слабкі спроби вирватися, зійшов униз, до куреня й прогорілого багаття.

Коли він садовив її на ковдру, хлопець підняв з землі камінь і спробував напасти ззаду. Стократ заламав йому руку за спину, хлопець не зронив ні звуку, хоч прийом був жорстокий.

— Слухай, Дане, чи як тебе. Я нічого поганого їй не зроблю. Якщо ти не зрозумів — зламаю руку. Зрозумів?

— Так, — прохрипів хлопець.

— От і славно.

Звільнений хлопець не втримався на ногах і сів на землю. На лобі в нього виступив піт.

— Візьми коней. Напій. Подбай.

— Я…

— Іди звідси й не підходь, поки не скажу.

— Та хто ти такий, щоб…

Під уважним Стократовим поглядом хлопець замовк.

— Я не зроблю їй поганого, — сказав Стократ після довгої паузи.

Хлопчисько втяг повітря крізь зціплені зуби.