Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Стократ бачив карту багато разів, рік за роком перевіряв її своїми ногами. Карту малювали на сувоях і на дошках, але ніколи — на дівочій шкірі, замащеній кров’ю; лінії й символи, обриси гір і річок проступали синім контуром, ніби порвані судини. Обриси земель та володінь. Міста й річки. Можна було розрізнити навіть букви: «Землі… Грана…»

Її дружок пробився крізь зарості, вимахуючи кинджалом. Стократ збив його з ніг, одібрав зброю й оглушив точним ударом. Повернувся до Світ, перехопив її руку з занесеним ножем, перекинув лицем униз і промокнув кров на спині клаптями сорочки.

Столиця Грана на карті була пробита сучком. Світ напоролася на прегостру дровинячку, на щастя, вже наприкінці свого падіння. Сучок поранив тільки шкіру, зате глибоко поранив землі Грана — їхні зображення на карті потопали в крові.

— Це татуювання?

— Пусти, я вб’ю тебе! Я скажу володареві…

— Тихо, ти поранилась…

Вітер закрутився в кронах. Стократові ніздрі затремтіли: пахло димом. Не мирним. Димом пожарища.

Іскри з груби вилетіли на солом’яну підстилку?

П’яниця, засинаючи, перекинув на постіль свічку?

Знову долинув вітер, і Стократові почулися крики й брязкіт. Дівчина засмикалася, намагаючись вирватися.

— Це було в тебе завжди?

— Пусти, мерзотнику!

— Просто скажи — що це?

Вона загарчала, наче скажена кішка, проте Стократ її не випускав. На білій дівочій спині зсідалася кров, і в новому пурпуровому вигляді проступали Виворіт і Лісовий Край, вигини Світлої, гирло Темної й Гримучий порт.

— Слухай, звідки в тебе на спині увесь Населений Світ?!

— Будь ти проклятий, клятий чаклуне, я запхну твій клятий язик глибоко тобі…

Завовтузився, приходячи до тями, хлопець.

— То, може… це і є твоя хвороба?!

Вона застогнала, і Стократ зрозумів: тепер він угадав.

— Я тебе відпущу, тільки не тікай нікуди. А то напорешся, як на рожен, і буде ще гірше…