Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Сядь, — сказав володар з перебільшеною лагідністю. Світ похитнулася й сіла. — То як, чаклуне? Я б заплатив.

— Потішних вогнів я робити не вмію, — сказав Стократ подумавши.

— А просто поруч постояти? А там уже хто треба розповість кому треба, що ти — той самий, що на переправі восьмеро вершників порубав!

— Дайте подумати, — відповів Стократ, щоб не засмучувати його скорою відмовою. — Весілля коли?

— Через п’ять днів, — володар знову подивився на Світ. — Зараз, проти ночі, пошлю гінця в Приріччя…

Світ дивилася в тарілку, на майже неторкнутий шматок м’яса. Її поза зображала смиренність — але Стократ добре бачив, що покірністю тут і не пахне.

Утім, її батько теж це бачив.

Сім мертвих тіл лежали на одному возі, накриті темно-синіми плащами без гербів. Шивар вийшов на ґанок і так застиг — у нашвидку зав’язаних штанях і накинутому поверх сорочки халаті.

Один, блідий і молодий, стояв навколішки, тримаючи в руках пом’ятий шолом. Руки тряслися, й шоломове забороло дзенькало.

— Що сталося? — Ворон вирішив, що пора і йому подати голос.

— Це чаклун, — сказав той, що стояв навколішки. — Чаклун їх убив. Звати Стократ. Ми домовилися з поромником… Прийшли на берег, стали їх брати…

— Кого? — різко запитав Ворон.

— Віддайте тіла рідним, — поволі проказав Шивар. — Ти, скотино, чого вижив, якщо кращих людей убили?!

Той, що стояв навколішки, схилився нижче:

— Я б краще вмер, мій пане, ніж отак вертатися.

— І вмреш, — кинув Шивар. — Чого стоїте? — він обернувся до слуг, які з жаху позавмирали навколо воза. — Я сказав — тіла віддайте рідним, нехай ховають. І кожній родині від мене по двадцять золотих монет…

— Війни нема, — тихо сказав Ворон. — Хто ці люди й за що вони загинули?

Одяг, постіль, волосся — все просмерділося клятим димом.

Ворон п’ять днів пробув у дорозі й страшенно втомився, але заснути не міг. Крутився, збиваючи простирадла в жмут. Потім устав і тихо вийшов зі своєї старої дитячої кімнати.

Світ зсохся і збігся, поки його не було вдома. Коридори стали коротші, кімнати нижчі, а люди зліші й значно тупіші, ніж він пам’ятав. Двоюрідний брат посилав стражників захоплювати рабів, звичайних селян та рибалок з сусіднього володіння. Люди, захоплені раніше, тепер працювали в шахтах, під землею, і над ними стояли наглядачі.