Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Отак?

Стократ висунув язика, витріщився на його кінчик, скосивши очі. Джміль, хоч який був змучений, засміявся.

— Так, повеселішав, уже краще… А що в них за зброя, крім луків?

— Ще метальні ножі… Усяке. Вони хороші мисливці… Ще отрути.

— Отрути — це погано, — пробурмотів Стократ. — Раніше вони ніколи не намагалися отруїти послання?

— Що ти!

Стократ замовк, про щось міркуючи. Дорога стала рівніша й ширша. Стіна зліва відступила, даючи місце низьким кострубатим соснам. Сонце визирнуло й відкрило Білу дорогу чи не всю — кручений шнурок жовтувато-молочного кольору.

— Ти кажеш, вони мисливці. Що, на полюванні, щоб терміново покликати товариша, вони несуть йому питво?

— Ні! Розумієш, вони ж не глухі. Вони можуть перегукуватися по-пташиному, наприклад. Повторювати звірині звуки. Щоб сказати «Привіт, це я» або «Подивися праворуч» — самого свисту вистачить. Але вони не називають це «мовою» і не вважають розмовою, гідною людини.

— Гм.

— А «мовою» вони називають тільки те, що можна покуштувати язиком… Посмакувати. Це гідно людини. У них є цілий ритуал для бесіди — коли двоє сидять, і перед кожним спеціальний прилад, щоб обмінюватися смаками. Потім настанови — коли один готує смаки, а багато інших смакує. Майстер розповідав, є ще пісні, поеми…

Джміль затнувся. Він не міг журитися за майстром. Повинен був журитися, але не почував скорботи, а тільки гіркоту.

— Поеми? — обережно здивувався Стократ. — Пісні?

Джміль зітхнув:

— Будь-який сенс на воді або на вині, або на жирі — це просто послання. А вкласти сенс у їжу — це вже пісня. Наступний щабель мистецтва.

— Тушковане м’ясо, — мрійливо проговорив Стократ. — З підливою… і травами. Я відчуваю цей смак… Але не чую пісні. Тільки втіху для шлунка.

— От за це вони, власне, і зневажають людей. — Джмеля на секунду перестало хилити в сон. — Майстер розказував — у них у давні часи бували довгі бенкети… де всі одночасно смакували щось героїчне. І до кінця бенкету знали й почували більше, ніж на початку.

— Героїчне? — зацікавився Стократ. — Про що ж?

Джміль відвернувся від прірви, щоб не закрутилася голова.

— Про подвиги. Про воїнів… Про те, як хтось гине, а інший в останню мить приходить на допомогу і всіх рятує.