Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Цей чоловік мислив куди швидше за покійного торговця Східця:

— Не найкращий день, щоб ходити короткими стежками. Я вже було подумав, що тебе вбили.

Попереду, куди вела дорога, замерехтіли вогні, почулися голоси й кінський тупіт.

— Зустрічай батька, — так само уривчасто велів незнайомець. — Кінь під скривавленим сідлом — не найкращий вісник, правда?

Остаточно споночіло. Двоє тіл лежало посеред двору під рядном. Ще двоє — збоку, без накриття. Хазяїн трактиру, високий блідий чоловік, стояв над ними з ліхтарем, то піднімаючи світло, то опускаючи, наче досі не наважуючись повірити очам.

— Твій син витримав іспит, але його не взяли вчитися далі, бо він не з Макухи.

Хазяїн одірвав погляд од убитих розбійників. Подивився на Стократа, насупився, намагаючись зосередитися:

— Не взяли?

— Князь велів не брати прийшлого.

— Князь… — хазяїн знову подивився на трупи.

Його дружина стояла, вчепившись у меншого сина. На Джмелевому лиці засохла чужа кров. Два його брати повернулися зі смолоскипами, ведучи за вуздечки коней.

— В’юки тут… Усе ціле…

— Ціле, — повторив, мов заведений, хазяїн трактиру. — А ти… Стократе… де ти тут узявся?

— Не цілий же вік мені жити в Макусі. Я бурлака, якщо пам’ятаєш.

— Бурлака, — хазяїн закусив губу, прагнучи покласти край нав’язливій грі в луну.

— Але Джміль витримав іспит, і хто завгодно може це підтвердити.

— Батьку, — старший хазяїнів син зупинився поруч. — Ми… ще одного знайшли.

— Ще одного? — хазяїн здригнувся.

Середній син, сопучи, затяг у двір рядно. Каблуки лежачого в рядні залишали борозни на чорній землі.

Стало тихо.