Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Дівчина сердито ощирилася:

— Робити нічого, тільки брехати, ге?

Навколо гостинного двору бушувала юрба. Люди прибували з кожною хвилиною. Очевидці розбіглися в паніці — зате зібралися ґави, і тепер з вуст в уста гуляли, обростаючи подробицями, уривки чужих переказів.

— Хлопче, хлопче, в тебе попіл на щоці… Ти справді там був?

— «Усоте запитаю, ти ж промовч, стократ дорожче це мені…»

— Ти що, головою поїхав, чи що? — дівчина розлютилася. — Що ти бурмочеш?

— Стократ дорожче це мені.

— Ти або намаханий, або зануда, — дівчина випросталась і підхопила віжки. — З дороги, бо переїду!

Він позадкував. Провів воза очима. Дівчина була симпатична.

— Гей ти… Стократ! — вона обернулася, махнула рукою вже без тіні злості. — А якщо я у себе в селі розкажу про драконів, мені повірять, як ти думаєш?

— Повірять, — він усміхнувся у відповідь і зненацька додав: — Хоч ти краще не спіши.

Та пізно: віз оддалявся, дівчина зверхньо покрикувала на піших, і чорна коса лежала на круглій спині поверх білої сорочки з широкими рукавами.

— Отже, Стократ, — сказав він, проводжаючи її очима. — Дякую. Гарне ім’я.

Пройда довго ходив навколо, придивлявся — явно не впізнавав Ріпку. Нарешті недовірливо підійшов.

— Ти чи не ти?

— Та я.

Навколо шумів ярмарок. Ріпка цього разу з’явився вчасно — на саме відкриття.

— Е-е… — Пройда співчутливо поклацав язиком. — Видно, тяжко було в гробниці? Тварюка якась на тебе вискочила, так? І, бачу, пальця одірвала?

— Та щось таке, — Ріпка знехотя кивнув сивою головою без єдиної чорної волосинки.

— Е-е… Приніс?