Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Юшка, каша! — весело загукала куховарка. — Заступники, гаряченьке!

— Ма, а хто це? — спитала дівчинка з кошиком у своєї матері з торбою на плечах.

— Це ж наші заступники, — жінка легко стукнула її по потилиці. — Велика міська варта. Я ж тобі розказувала. Забула, чи що?

— Ці?!

Вершники вже проїхали далі, коли прямо перед ними виринув, наче нізвідки, недавній носій.

— Заступники, захистіть! Чужинці кривдять, землю захоплюють, як у себе дома! Коня він виставив… Пику одвертає… Я Клоччя, покійного стражника Літая син, батько в бою загинув за нас, а вони тут свої порядки…

Носій, здавалося, тицяв пальцем Ріпці прямо в око, хоч між ними було кількадесят кроків. Ріпка завмер.

Воїн, що їхав посередині, повернув голову. Його очі за скельцями окулярів здавалися дуже старими.

— Що таке?

— Та от, кажу йому, щоб забрав коня… А він мені межи очі плює!

Ріпка задихнувся од такої брехні.

— Плювати на мене хотів, — поправився носій, — задом одвертається… А це тимчасова прив’язь! Тут люди ходять!

Чоловік в окулярах подивився прямо на Ріпку. Той відчув, як у животі змерзається в грудку з’їдена каша.

— Забери коня, — сказав вершник не підвищуючи голосу.

І, не удостоївши більше ані поглядом, продовжив свій шлях.

Половину ночі й майже цілий день Злий спав, і вві сні його рука тримала меч. Тепер зап’ястя й лікоть боліли, як після тривалих вправ.

Йому снився літаючий будинок, і люди в будинку, і свічка на столі. У величезному дзеркалі відбивалися зірки, й тут-таки, в дзеркалі, світилася величезна куля, затягнута хмарами, висячи в чорній порожнечі. Уві сні Злий без подиву дивився на цю кулю й бачив на ній землю й воду, річки й гори, так, ніби карту світу нап’яли на величезну ріпу без хвостика. Наблизивши лице до дзеркала, Злий поглядом ніби притяг до себе зображення й побачив Гульчин ліс, величезний чорний простір, озеро — темну монетку, струмок, галявину, а на краю галявини себе — й прокинувся.

Сонце давно проминуло зеніт. У лісі було світло й сухо. Злий кілька хвилин вдивлявся в листя над головою, але не побачив ні букв, ні особливого сенсу.

Розминаючи ноги, він вийшов на середину галявини. Подивився вгору. Ця проста дія багато років здавалася йому немислимою: в притулку він почав боятися відкритого неба. Він рідко виходив з-під даху, а опинившись надворі, натягував на очі крислатого капелюха так низько, що бачив тільки клаптик землі під ногами. Він був незграбний у цьому капелюсі й вигляд мав кумедний, однак ніхто не сміявся, бо Злий був скорий на розправу. І якщо якесь маля говорило раптом, забувшись, у його присутності: «Дивіться, скільки зірочок на небі!» — навколо миттю виникав порожній простір: згадування про зірки та хмари могло відгукнутися в сутінковій душі Злого негайною жагою насильства.

Тепер він бачив сни про зірки. Ба більше — він стояв без шапки й дивився, задерши голову. Небо здавалося каламутним, підсліпуватим, і вітер приносив слабкий запах диму. Надивившись досхочу й принюхавшись, Злий повернувся до місця нічлігу.