Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Ріпка озирнувся — занадто різко й нервово для мирного селянина на привалі. За два кроки стояв підліток, високий і худий, безбородий і блідий. Найперше Ріпчин погляд упав на рибу — здоровенну рибину, нанизану за зябра на тонку гілку. Хлопець тримав її трошки на відльоті — щоб не забруднити лускою штани.

Потім Ріпчин погляд перемістився на хлопцеве лице. Дивне лице. Одночасно дитяче й доросле, з неприємно-твердим і водночас мрійливим поглядом. Ріпка ніколи раніше не бачив таких облич у хлопців.

Не чекаючи відповіді, підліток підійшов до випалини при дорозі й швидко, звично, спритно навіть, як на досвідченого мандрівника, приготував, розклав і роздмухав маленьке багаття. Трісочки для розпалювання, дрібний хмиз і навіть поліна були в нього заготовлені заздалегідь.

Риба лежала на дбайливо підстеленому лопухові.

— Хлопче, це ж браконьєрство, — ризикнув сказати Ріпка. — Якщо ти її вловив у громадській річці без ліцензії…

— Вловив чи купив на ярмарку, — хлопець байдуже знизав плечима. — Купувати без ліцензії можна?

Ріпка відзначив про себе, що хлопець анітрохи не боїться людей. Ні громада, ні влада, ні вартові не здаються йому проблемою — хлопчисько спокійно й упевнено пояснить своє право хоч єгереві, хоч самому князеві, і, що дивно, єгер і князь визнають за ним це право…

Рибалка тим часом готував собі вечерю. Ріпка помітив, що один бік у рибини дірявий — наче її не вивудили чи вловили мережею, а штрикнули чимось схожим на острогу… чи навіть на клинок. Погляд його перемістився на довгий згорток, який хлопець носив за спиною, а тепер зняв і поклав на витоптану траву коло багаття.

Риба, вичищена й нанизана на прутик, впустила на вугілля першу краплю жиру. У Ріпки спазмом перехопило горло.

— Невдалий день? — спитав хлопець, не дивлячись на нього.

— Та наче, — зізнався Ріпка.

— Їсти будеш?

— Хотів би, — сказав Ріпка. — Але нема чим розплатитися.

— Та і я за неї не платив, — хлопець підняв лице, освітлене знизу вугіллям, і раптом усміхнувся. — Отож їж, тільки хай ще трохи пропечеться… Чого ти боїшся?

— Я? — Ріпка здригнувся.

— Ага. Сидиш над своїм мішком і боїшся, боїшся… Що там у тебе?

Ріпка посмутнів.

— Не моє діло, — миттю відгукнувся хлопець. — На, бери собі хвоста, а я голову люблю.

Він розрізав рибину рівно навпіл, собі взяв голову, Ріпці простяг хвоста. Риба сичала, стікаючи жиром, і на кілька хвилин Ріпка забув свою біду — тільки дмухав, жував, знову дмухав, випльовував кістки, обсмоктував хребет, облизував пальці…

Але риба закінчилася. Залишився один тільки обгорілий хвіст.