Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Збирайся, Альте, — Нора обняла хлопчика. — Стократ відвезе тебе далеко, де Ліс тебе не дістане.

— А ти?!

— А я пам’ятатиму тебе, поки не вмру… Збирайся. Це єдиний шанс.

Стократ зійшов униз, щоб не заважати їм прощатися. Тремтіли язички свічок над столом; Стократ подумав, що на дорогу непогано було б попоїсти. У таверні його кепсько пригощали, більше розважали байками…

Щось стукнуло в будинку. Загуркотіли стулки, загупали кроки, розчахнулися двері обідньої зали:

— Ваша милість! Там…

Слуга спіткнувся, оступившись на порозі, й почав падати. І так, падаючи, завис у повітрі. Завмерли вогні свічок, завмерли тіні завісок, що гойдалися на вітрі, завмерла муха в польоті навколо шийки пляшки. Стократ з цікавістю прислухався до себе: межа застиглого часу щільно прилягала до шкіри, шкіра трошки свербіла, і нічим стало дихати.

Обігнувши застиглого в падінні слугу, увійшов чоловік у сухому, без єдиної дощової крапельки плащі. Він був літній і геть лисий. Жовті очі його видавали нелюдську природу; чоловік зупинився навпроти, дивлячись на Стократа, і той дивився у відповідь, затамувавши дух.

Сіпнулися язички свічок: час потік знову. З гуркотом упав слуга. Стократ вдихнув, наче виринув з дна; в домі запахло пилом і димом, трошки — деревом, трошки — старими парфумами на жасминовій олійці.

— Ти хто? — запитав його Лісовий Цар.

— Бурлака.

Лісовий Цар дивився, наче не вірив очам. У цю мить застукали кроки на сходах: згори сходила Нора, бліда, як хмарина, і з нею хлопчик у дорожньому одязі.

Побачивши Лісового Царя, вони зупинилися. Лице жінки застигло, як поверхня зимового ставка. Хлопчик затремтів.

— Бачу, Норо, ти вже зібрала його в дорогу, — сказав Лісовий Цар. — Це добре.

Жінка подивилася на Стократа, і в її погляді більше не було надії.

— Ти помиляєшся, — сказав Стократ Лісовому Цареві. — Хлопчик поїде зі мною.

Запах диму згустився. Слуга, що впав коло порога, відповзав у коридор, задкував, не наважуючись підвестися.

— Не варто цього робити, бурлако, — сказав Лісовий Цар.

— А хто мені завадить?

Нора стояла, вчепившись у перила старих сходів, і здавалося, що її пальці проростають крізь поліроване дерево.