Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Небо дивилося крізь гілки — сліпим поглядом крізь хмари.

— Хто ти? — спитав чоловік з мечем, і його голос тремтів, як у наляканої жінки.

Піддахом мовчав. Погляд неба тиснув йому на очі.

— Ти — Кишкодер Піддахом? Це ти?!

Піддахом рвонувся, перекотився, рятуючись з-під меча, і скочив на ноги. На його боці були молодість, лють і жага вбивати, — але меч виявився спритнішим.

VIII

— Тепер подивись, якщо хочеш.

Він вийняв з піхов свого меча. Клинок світився, у нього можна було заглянути, як у скляну кулю, повну туману. Усередині, в тумані, бродила людська фігурка, сліпо озираючись, намагаючись знайти вихід.

— Я його не торкнуся, — сказала стара.

Стократ устав, обійшов багаття й опустився поруч з нею на коліно. У того, що намагався дивитися з клинка, не було очей — крислатий капелюх закривав його лице до підборіддя.

— Я не знаряддя Творця, — сказав Стократ. — Оцей меч — знаряддя Творця. Моє знаряддя. Що мені робити?

Стара з жахом відсахнулася:

— Ти питаєш у мене?!

— А в кого? Я впав з неба. Я виріс і одержав меча. Я спав під вресенем. Я прокинувся в минулому. Я знайшов Світ і віддав її годувальниці в замку володаря Грана. Я довідався, що в цьому новому світі, де я прокинувся під вресенем і знайшов Світ, не було зброяра, який подарував би мені меча в притулку. Без меча я не став Стократом, а став Піддахом! Творець цього Світу — божевільний бузувір, шкуродер і ґвалтівник! Тоді я вбив себе на великій дорозі…

Він зупинився, важко дихаючи. Стара дивилася на нього знизу вгору.

— Послухай, — почав він знову, — наш Світ — мерехтлива гаснуча зірка. Сто ймовірностей плутаються й перетікають одна в одну. Що мало статися — не сталося, а те, чого бути не могло, стало реальністю. Скажи мені, що я можу зробити для світу, але головне — що я можу зробити для Світ?!

Темна душа без очей усе намагалася подивитися з клинка, але широкі криси капелюха заважали.

— Відпусти, — прошепотіла стара, з жахом дивлячись на примару Піддахом.

Стократ простяг клинок у полум’я багаття. Злетіли іскри, на мить виник силует у крислатому капелюсі — і згас у небі. Клинок потемнів.

Стократ випростався. Багаття стояло поруч, як співрозмовник. Лице старої, підсвічене збоку, здавалося щербатим місяцем.