Розділ «ЧАСТИНА III»

ПРОФЕСОР МОКР (II)

Габр раз-у-раз натикався на професора, який повільно рухався попереду. Він уже не знав, розплющені чи заплющені в нього очі. У непроглядній пітьмі не можна було нічого розрізнити.

— Вибачте.

— Нічого-нічого. Я живу в самому кінці. Ось сюди, колего. Тут поворот.

Нарешті вони кудись увійшли, ймовірно, це була квартира Мокра. Однак для Габра вона була продовженням мороку. Минула вже вічність відтоді, як він потрапив у царство, де існували тільки звуки. Тільки звуки і дотики.

— Дорогенька! У нас гість! Ти пам’ятаєш Габра, мого студента?

— А, дуже приємно, — почувся звідкись жіночий голос. — Я поставлю оргнапій?

— Звичайно, будь ласка. Ти сідай. Вона зараз приготує оргнапій. Забігалася, дочка от-от має народити. Щойно повернулася з дитприймальника.

— Все гаразд? — запитав Габр.

— Так. Поки що йде нормально. Дорогенька! Радіофон не дзвонив?

— Дзвонила Шив, — відповів жіночий голос.

— Як у неї справи?

— Готується до заліку з теософії.

— Як нирки?

— Сидить на дієті. Батьки вимагають, щоби лягала в диспансер.

— А вона?

— Хоче здати заліки. Каже, може, ще обійдеться так. їй виписали трілалгени.

— Це дочка нашої знайомої, — пояснив професор. — Я її готував до університету. Ну, гаразд, давай про тебе. Як життя? Куди ти пропав тоді? Що з тобою взагалі?

Думки плуталися, він відвик від темряви. За такий короткий строк. Раптом здалося, що професора немає. Так, професора не було. Був голос, який його запитував. Щоби професор був — його... треба було бачити, так. Відтепер все, щоб воно до кінця було, — потрібно бачити. Інакше немає цієї квартири, немає людей, немає нічого.

— Не знаю, як вам пояснити, — Габр ніби говорив сам до себе. — Ви не зможете в це повірити.