Розділ «ЧАСТИНА II»

— Мені пояснили.

— Хто?

Мовчання.

— Ну добре, послухай мене уважно, — сказав Габр. — Ти ще пам’ятаєш наші зустрічі біля орієнтатора?

— Так.

— Адва тижні в Квадраті Відпочинку? Як ти говорила мені: «Я твоя, Габре. Я давно вже твоя». Ліо...

— Не треба... Я все пам’ятаю. Все. Я нічого не забула. Я буду це вічно пам’ятати.

— То чому ти тоді... Це хіба був не я?

— Я люблю тебе того, — мовила Ліоз. — А того, який ти зараз...

— Ну, що? Говори.

— ...Я боюсь.

— Що за нісенітниця? — схопився на ноги Габр. — Я той самий!

— Ні, ти інший, — тихо відповіла Ліоз. — Ти став іншим. Це все хвороба, я знаю. Ти не винен. Але ти ж не хочеш піти до Міністерства контролю... Лягти в диспансер...

— Щоб мене знову закрили в бокс-камеру? Тебе закривали коли-небудь в бокс-камеру? Як ти можеш мене туди посилати?

— Я хочу тільки, щоб ти був здоровий.

— Ліо... — Він знову сів поруч. — Дай свою руку, не бійся. Послухай мене, я не можу тобі доказати, що я здоровий.

— Мені говорили, що ти будеш говорити, що ти здоровий...

— Хто тобі казав? Навіщо ти їх слухаєш, Ліо? Вони все і зруйнували між нами, невже ти цього не розумієш?

— Ні, — похитала головою Ліоз. — Вони хочуть допомогти.

— Кому?