Розділ «ЧАСТИНА I»

Габр мимоволі напружився.

— Тут водяться якісь тварини, — сказала Нія. — Не страшні.

— Вони бачать?

— Я думаю, так.

— Дивно. Ніє... Я хотів запитати вас... Ви хоча б співчуваєте їм?

— Так, напевно. Все-таки я можу зрозуміти їх — вони бачили колись, як і я.

— Ніє, а що ви думаєте про мене? Навіщо ви запросили мене сюди?

— Не знаю, Габре. Ви трохи інший.

— У чому?

— Ви це краще за мене знаєте.

Габр зняв руку з її плеча, повільно підвівся. Ватра вже догоряла.

— Я покладу в попіл картоплю.

— Покладіть.

Він розгріб палкою попіл, дістав із кишень і поклав туди п’ять картоплин і закидав знову золою.

— Ніє, я маю вам зізнатися, — сказав він, не підходячи до неї, опершись на стовбур мокрого дерева. — Мене не встигли засліпити. Я бачу. Я бачу світ.

— Я знаю, — сказала Нія.

ІЗ ЗБІРКИ ВІРШІВ ЧИЗА ДІЛКА «БЛИЗЬКА ДАЛИНА»

Час видання — перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 19-КД-41215. Ящик 14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

Пістолет життя. Хтось натиснув на курок — і я вилетів у цей світ, таким собі чотирикілограмовим тільцем плюхнувся у країну світла і повітря. Помчав, розсікаючи ще лисим тім’ячком простір і час, дорослішаючи на льоту. Хтось натиснув на курок — і я влетів у це дивне життя білою радістю для людей, для тата і мами, потім — для багатьох і багатьох. До крові розбиваючи цих і цих, весь у своїй і в їхній крові, кричачи від болю, від горя і радості, змішуючись із кров’ю світу.

О, любіть мене! Який налетів на вас, який розбив вас, який робив боляче собі і вам. О, я не винен, я, який летить що є духу, збиваючи обличчя та обличчя, який ридає і кричить. Що я можу зробити? Через тридцять, сорок чи дев’яносто років плюхнуся, раптом втративши швидкість, якоюсь висохлою кулькою в розкрите око труни.