Розділ «ЧАСТИНА I»

Вони трохи відсунулися від багаття, що розгорілося. Сиділи, торкаючись плечима.

— Добре тут?

— Так, — зітхнула Нія.

— Чому люди не поїдуть з мегаполіса і не почнуть отак жити?

— Тому що в них немає Прозорої Плями. Уже наступного дня їх усіх виловлять і повернуть.

— Знущання надлюдиною...

— У мегаполісі цього ніхто не зрозуміє. Ніхто не прагне тікати звідти.

— Тому що вони не знають іншого життя, іншого щастя.

— Не знають і тому не хочуть знати.

— Але... — Габр перевів подих. — їм просто не дають можливості знати.

— Не дають, і тому вони не знають і не хочуть знати. Коло замкнулося, Габре.

— А ви дивна жінка...

Озеро плюскотіло внизу, зовсім недалеко. І так гріло крізь одяг Ніїне плече. Тепло — це була сама Нія, яка проникала всередину, заповнювала його всього.

— Вам не холодно?

— Трохи.

— Може, присунемося до вогню?

— Ні, не варто. Я люблю, щоби вогонь грів ноги. Лише ноги.

— Ви любите контрасти?

— Можливо. Краще обійміть мене.

Габр обійняв її зіщулені плечі. Ліоз — чи відчуває вона, що відбувається? Де він? Із ким? Як він може обіймати чужу дивну жінку? Як? Неначе якась інша, вільна частина його самого, завмираючи від сміливості, це робила. Ліоз, твій хлопчик відступає. Поступається місцем чомусь іншому, радісно незнайомому. Ліоз, чому ти така нерозумна? Ти зрадила, так, ти зрадила, тоді. Чому ти така нерозумна, Ліоз?