Розділ «ЧАСТИНА I»

— Пошкоджена шкіра, — сказав жіночий голос.

— Це не страшно. Ну, хлопче, — Окс підійшов до нього, — чого мовчиш?

— А що? — тихо спитав Габр.

— Що ти бачиш, чорт забирай? Ти розплющив очі?

— Так.

— І що ти бачиш?

— Нічого.

— Як нічого? Триста чортів! Ведіть його у двір! Швидко! Його вивели на подвір’я, там гріло сонце.

— Що?! — Хтось тряс його за плечі.

— Нічого, — майже прошепотів Габр.

Потім він ніби кудись провалився. А коли прокинувся, то почув рух і шум натовпу.

— Чорт візьми! Чорт візьми! — кричав не своїм голосом Окс. — Вони його встигли осліпити!

ІЗ КНИГИ «НЕЗАТРЕБУВАНІ ДІАПАЗОНИ ПОЧУТТІВ»

Автор Зарх Лінк. Час видання — третій сектор 14-го числення. Інвентаризаційний номер 18-ЛЗ-44387. Ящик М 36744495. Два примірники. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

Змалку нас навчають, що сім’я, діти, почуття прив’язаності один до одного — основні і єдині цінності, на яких ґрунтуються статеві стосунки. Вранці ми встаємо, гріємо їжу, потім поспішаємо на роботу. Наш світ обмежений квартирою, роботою, знайомою вулицею і розподільником, який забезпечує нас їжею. І ми любимо цей світ, у ньому нам комфортно, і близькі, що існують тут, насправді нам близькі — їх завжди можна помацати. І навіть якщо нам зрідка доводиться кудись їхати, у нас не виникає почуття дороги, відриву від близьких, адже, вирушаючи куди-небудь, ми не рухаємося з місця. Наш близький простір із нами і тільки чекає, поки знайомі речі і люди знову займуть у ньому свої місця. А в цьому останньому ми завжди впевнені.

Але поглянемо бодай на мить на цю ідилічну картинку з іншого боку. При ближчому розгляді виявляються дивовижні речі.

А. Наш світ обмежений

Промовляючи цю фразу, ми не вдумуємося в останнє слово, а в ньому ж прихована глибока етимологія. «Обмеженість» у нашому розумінні передбачає «замкнутість», «затишок» — можливо, найдорожче для нас, грунт, на якому ми тримаємося.

Але що, власне, є «межа»? Це давнє слово майже не вживається саме собою, та якраз воно лежить в основі поняття «обмеженість». «Межа» має ніби два смислових вектори: один спрямований усередину і визначає «затишок», а інший... Ось тут і починається сфера нами не усвідомленого. Другий вектор спрямований назовні: якщо є межа, отже, треба думати, є і те, що за межею. У коледжах нас навчають, що подібне мислення базується на софізмі, і його результат — дурна, неіснуюча безкінечність. Але вдумаймося: що буде, якщо ми ступимо за межу знайомої вулиці? Ми не робимо це лише тому, що нам страшно. Нам «не хочеться втрачати себе». І тому ми вважаємо за краще просто не думати «над порожніми проблемами».

І справді, в нашому житті стільки проблем! То невже нам іще потрібно звалювати на свої плечі щось зовсім абстрактне, розгляд якихось загальних понять, які не мають стосунку до нашого життя?