Розділ «Туди . Муза на одну книжку»

Та раптом вона пригадала Коридор. Пригадала спокусу слави, визнання. Та хіба ж це так важливо? Чи не важливіше вічно створювати мистецтво тут, у Нічгороді?

− А знаєте, − уже бадьоріше мовила вона, побачивши, що Оксентій збирається її заспокоювати, − може, це й на краще. Там, у Коридорі, у мене було видіння…

Вона замовкла, бо присутні зніяковіли. Мало хто з мешканців Країни потрапляв у те жахливе місце, але говорити про побачене там не було заведено. А ця дівчина спокійно готова про це розповісти.

− Ти можеш не розповідати про це, − мовив Метр.

− Чому ж? Я розповім. Уперше я там дуже налякалася, побачивши один зі своїх кошмарів. А от удруге мені захотілося там лишитися. Я побачила себе як дуже відому й популярну письменницю, мене задурманили захоплені слова моїх прихильників, наслідувачів. Було так приємно чути, яка я геніальна, неповторна. Та раптом зрозуміла, що це лише видимість. Це не по-справжньому. Мене хочуть купити…

− Так, твоя правда, − перебив її Метр, − Коридор використовує різні методи, щоб заволодіти кимось із нас. Ми, митці, творимо для того, щоб існувало життя. Та, нажаль, існує сила, яка прагне знищити його. Останнім часом узагалі коїться неймовірне: дуже багато талантів з’являється в Реальності, та щось їх сюди не пускає. І це дуже погано, бо не лише збіднює наше існування, а й шкодить самій Реальності, адже її перенасичення талантами вибухонебезпечне. Дійсність може почати самоперетворюватися. А Коридор і є однією зі складових руйнівної сили. Побачивши першого разу, що ти надто сильна, щоб злякатися просто кошмару, він вирішив узяти тебе по-доброму, заманити, приспати. Одначе ти, як бачу, дуже сильна, якщо змогла йому опиратися. Але…

− Але, − це вже втрутився Оксентій, − якщо він уже за тебе взявся, то просто так не відпустить і обов’язково вигадає іще щось.

− А що станеться, якщо він переможе?

Лія була налякана. Незвичайність могла дорого їй коштувати.

− Знаєш, що відбувається з тобою в Реальності, коли ти потрапляєш у Коридор? − запитав Оксентій і, не чекаючи на відповідь, продовжив: − Твоє тіло переживає клінічну смерть. Якщо ти не вийдеш із Коридору, то помреш.

− То це я вже дві клінічні смерті пережила? − жахнулася дівчина й згадала свою бідолашну маму. − Але ж ви, здається, казали, що Письменник може бути або в комі, або померти до чи після того. А що відбувається з нами, коли ми помираємо під час коми? Це ж заперечує факт вічного існування жителя Країни.

− Так, заперечує. Але наслідків цього процесу ми не знаємо, бо хоча дехто й потрапляв у Коридор, та всі звідти щасливо виходили й більше на них ніхто не полював. Тому зараз ми можемо лише припустити, що наслідки можуть бути жахливі і для того, з ким це станеться, і для всієї Країни, тому нам слід докласти максимум зусиль, щоб захистити тебе.

− Але як? − У голосі дівчини вчувалося розчарування. Здавалося, вона вже геть не вірить у свій порятунок.

− Ми довго думали, − почав Оксентій, − і дійшли висновку, що хоч це й нечувано, хоч цього категорично неможна робити, та в нас немає іншої ради, ніж повернути тебе назад…

Лія нічого не могла збагнути. Це було неймовірно! Вона ж уже майже змирилася, що вічно перебуватиме тут, що ніколи не побачить маму, друзів, рідних… Тобто побачить, якщо захоче перейти через дзеркало, але не так, як колись. А тут їй кажуть, що хочуть її повернути. Як же це?

− Та хіба ж це можливо?

− Теоретично цього робити не можна, − почав уже Метр, − але за виняткових ситуацій… Думаю, зараз ситуація саме така. Хоча я був категорично проти. Ти маєш якусь незвичайну силу. Можливо, ти навіть здатна позмагатися з Коридором. Але ми не повинні ризикувати, залишивши тебе тут. Ти маєш повернутися. Хтозна, може, Там твій хист потрібніший.

− Себто Там я просто вийду з коми й житиму далі?

− Так.

− Заждіть. Але ви ж казали, що такого ніколи досі не було. Люди ж іноді виходять із коми?