TextBook – Мені наказано, а наказ командира закон для підлеглого. Ви що, з одного села?
– Так точно. Він голова колгоспу, а я голова сільради.
– Проїжджайте…
– Стой, стой! Куда? – замахав узбек і, схопивши Гнатового жеребця за вудила, осадив назад.
– Гіде узяв? – поплескав він смаглявою рукою по блискучих крилах нового сідла.
– Яке твоє, знаєш-понімаєш, діло?
– Самогон давал, седло брал. А? Какой такой хитрый. А? Военный имущество назад забирай. Приказ такой знаешь? А? Скидай седло…
Гнат бачив, що діло повертається погано, вдарив шпорами коня, але узбек тримав за уздечку і знову осадив коня. Вишкіривши зуби, зірвав з плеча карабін:
– Слазь.
Гнат, плутаючись у полах шинелі, скочив з коня.
– Шагом марш. Командир говорить будешь…
– Я ж голова сільради… Із Троянівки… Ось документи…
– Какой такой. Седло военный, лошадь военный. Якши, яман – клади в карман. А? – прицмокував язиком узбек.
«Доїздилася, чортова довбня», – лаявся Оксен.
У крайньому дворі блукало з десяток засідланих коней.
«Ось навіщо сіделечко знадобилося, – полютішав Оксен. – Драпкоманда доганяє фронт».
В холодку на шинелях спали бійці. З хати, облизуючись після сніданку, вийшов капітан.
– Що трапилося? – запитав він, заклавши великий палець за портупею.
– Лошадь военный, куда едут – неизвестно, – виступив наперед узбек і кивнув головою на затриманих.
– Хто такі? – насупившись, тоном військової людини, яка призвичаєна до покори нижніх чинів, запитав капітан.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вир» автора Тютюнник Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга“ на сторінці 26. Приємного читання.