Розділ «Книга друга»

– Ну, – капітан опустив очі, зробив пальцями такий рух, ніби розтирав муку. – Ви комуністи – і тому з вами можна відверто. Може статися таке, – він знову підняв очі, ніби хотів подивитися, яке враження зроблять його слова, – що ми будемо оточені, ну, потрапимо в оточення, – поправився він. – Поки що, звичайно, ні, але може таке статися. Я веду їх на Харків. Там, за всіма даними, будуть формуватися дивізії.

– Ви, як я бачу, не дуже поспішаєте?

– Мої люди дуже втомилися, – зітхнув капітан. – Вони ще не відіспалися після боїв на Дніпрі, і, природно, їм треба в першу чергу відпочити. Дорога передбачається далека.

– О, це правда. Особливо на конях і отакими манівцями, – засміявся Оксен. – Дозвольте поцікавитися вашою тактикою? Війська рухаються большаками, а ви лісочками, ярочками? Так безпечніше?

Капітан засміявся уривчасто і неприємно, оголюючи червоні плитки ясен.

– Сильно. Чудово. Ха-ха. Але, дорогий мій, я давно вже виріс з того віку, щоб мене в чомусь підозрівали. Якщо ви хочете йти зі мною, – будь ласка. Коні, сідла – це, звичайно, дрібниця. Вони залишаються за вами. Да, – схаменувся капітан, потираючи рукою лоба, – ви з якого району? Зіньківського? От сюрприз.

Він вийшов на ґанок, щось наказав днювальному і повернувся назад, загадково посміхаючись. В сінях почулися голоси. Увійшло двоє: високий, широкоплечий і низенький, білявий, виструнчилися перед капітаном. Капітан скомандував «вільно» і сказав бійцям:

– Пізнаєте?

Бійці, як по команді, обернулися до лави і на якусь хвилю застигли, приглядаючись: враз усе змішалося – крик, лемент. Хто кого обіймає – не розбереш. Тільки чується:

– Панас Гичка? Оце ти?

– Оксене…

– І Гнат тут? Ого-го-го! Куди? Звідки?

– Дядьку, почому онучі продаєте? – тягне Оксен за обмотку…

– Ти скажи! Оце зустрілися! Чи думав же? – вигукує Панас. – Хлопці, в кого горілка є? Товаришу капітан, земляки, їй-богу. З одного села. Хазяїн, а хазяїн, готуй закуску – земляків зустріли. З одного села, – гукав він у другу кімнату.

– Тихше, не метушися, Панасе, – умовляє Оксен, – а то десь у мишачу нору шмигнеш і не знайдемо.

– А ти теж не тупцюйся, бо головою стелю розвалиш, – дає здачу Панас.

– Глянь, Гичка вуса відпустив, – дивується Гнат. – Знаєш-понімаєш, як Чапаєв.

– Отже, нашого полку прибуло, – посміхнувся з-за столу капітан. – Коли так, збирайтесь. Негайно виступаємо.

– Товаришу капітан! Як же так! Земляків зустріли і по чарці не випити? Та нас грім поб’є за таку непошану, – жалісно кривився Панас.

– Дорогою поговорите. Виконуйте наказ.