Розділ «Частина третя Обличчя під масками »

Але це був лише початок. Така собі інтригуюча кінцівка, яка мала продовження. У другій новелі – «Голос» – розповідається, як герой блукає віденськими вулицями, як спостерігає за каретами і, врешті-решт, бачить даму, яка виходить із карети, чує її голос, яким вона віддає наказ своєму слузі, і раптом, вражений до глибини душі, розуміє, що перед ним його таємнича незнайомка. Він хотів було підійти до неї, привітатися, представитися, але щось його зупинило. Довго звучить у ньому її голос, він уявляється то співом пташки, то посвистом вітру, то мелодією флейти і т. д., і т. ін. Герой приходить у будинок, де зупинився, і намагається відтворити цей чарівний голос, повторюючи і так, і так почуті слова з наказу, який дама віддавала своєму слузі. І раптом це йому вдається. Він чує, як його вуста озиваються голосом незнайомки. Відповідає їй. Починає розмовляти сам із собою.

« – Що це, хвороба? – запитав я сам себе. Мої розмови, моє відчуття голосу, навіть присутности незнайомки спершу мене досить злякали.

– То що ж це? – знову запитав я.

І сам собі відповів:

– Ні, це не хвороба, це – кохання».

Так, це було кохання. Свої страждання, нові марні пошуки коханої герой-автор «Оповідань невідомого» описує у третій новелі – «Тінь». Варто сказати, сентиментально-занудній, звісно, як на суб’єктивно читацький чи читацько-письменницький погляд людини кінця двадцятого століття. Лише наприкінці «Тіні» герой нарешті дізнається, що предмет його зітхань і мук – графиня Л.

Четверте оповідання – «Сукня для балу». Герой оповідання дізнається, що графиня Л. замовила собі для балу, який мав відбутися в одному з аристократичних палаців Відня, нову розкішну сукню. Він, бідолашний, їде у модне ательє, де шиють цю сукню, підкуповує власника ательє, зізнавшись йому, як виявилося, не позбавленому сентиментів, вже старому євреєві, що закоханий у графиню. І той, хоч попередньо позітхав і повагався, та коли у його долоню ліг доволі значний папірець із певною сумою, дозволяє герою вдавати із себе слугу. Під виглядом слуги герой оповідання і привозить сукню графині Л. у її дім. Служниці графині він каже, що його господар велів йому повідомити про результати цієї примірки – чи буде задоволена графиня. Він чекає «із сердечним трепетом» в указаній йому кімнаті, і коли графиня, нарешті, виходить у цій чудовій пишній рожевій сукні з відкритими високими, як пише автор «Оповідань», атласними грудьми – наш герой буквально вражений.

«Мені здалося на якусь мить, що мене напав правець або ж я став стовпом соляним посеред пустелі. Я подумав, що не зможу вимовити й слова, хоч би що мені сказала ця прекрасна жінка.

– Перекажи своєму хазяїну, що я дуже задоволена його роботою, – сказала тим часом графиня.

– Гаразд, я перекажу, – тихо, голосом, який уже зірвався на фальцет, відповів я.

– Тоді – йди, – сказала графиня, і я відчув, що вона насолоджується моїм збентеженням.

Але я стояв, не маючи сил рушити з місця. Що мені робити? Невже ця богиня зараз зникне з-перед моїх очей, можливо, назавжди? Що з того, що я знаю, хто вона? Як я потім посмію розкрити її таємницю і розповісти про це їй самій?

– Чого ж ти стоїш? – спитала графиня. – Чи ти привіз і рахунок від свого господаря?

– Ні, – сказав я і відчув, як тремтить мій голос. – Рахунок буде завтра.

– Тоді йди ж, – сказала графиня, вже відверто насолоджуючись моїм потрясінням.

– Гаразд, – сказав я і знову не зрушив з місця.

– Ти хочеш нагороди? – запитала вона.

– Ні, – поспішно запевнив я і раптом, осмілівши, сказав: – Я хочу бути вашим слугою».

Судячи з цього оповідання, вродливий помічник кравця справив певне враження на графиню Л. Сприяв цьому і його закоханий, водночас майже магнетичний погляд.

«– Я подумаю, – сказала графиня, – взагалі-то мені слуги потрібні. Приходь завтра в цю саму пору. Але до того часу ти повинен звільнитися від свого господаря.