Розділ «Частина третя Обличчя під масками »

– Гаразд, – тихо сказав я.

– Тільки знай – я ще нічого не вирішила, – засміялася графиня.

– Я прийду, – прошепотів я.

– Ну що ж, приходь, – засміялася графиня, повернулася і пішла, шурхочучи своєю чудовою сукнею.

Я уклонився вже навздогін і мовчки вийшов. Тільки серце моє тріпотіло спійманим птахом».

Насправді ж, звичайно, птахом, якого уміло зловили, була графиня Л. Але й вона виявилася жінкою з фантазією. Що було далі, автор «Оповідань невідомого» (читай – Прокіп Марушко) розповідає у третьому оповіданні – «Слуга». Отож, з’явившись наступного дня, безіменний герой оповідань довго чекав, доки його прийняли. І тут графиня, яка з’явилася у всьому своєму блиску, сказала, що бере його слугою. Герой, звісно, згоден на все. Але графиня засміялася і сказала, що він ще не знає повністю її умов.

«– Я згоден на все, – сказав я, не приховуючи закоханости у своєму погляді.

– Що ж, коли так, то ось тобі мої умови, – сказала графиня. – Ти стаєш моїм кріпаком, повністю моєю власністю. Адже ти зараз не кріпак?

– Ні, – сказав я. – Я маю документ підмайстра.

– Ну, а тепер станеш кріпаком. – Графиня дивилася на мене вже трохи зневажливо. – І друге – ти підписуєш документ, який дозволяє мені використовувати тебе, як я захочу. І робити з тобою, що я захочу.

– Ви так бажаєте? – сказав я ще тихіше, не посмівши підвести на графиню погляд.

– Бажаю. Сподіваюся, тепер ти не хочеш бути моїм слугою? – запитала графиня, виклично подивившись на мене, і це вже був не виклик аристократки простолюдинові, а швидше жінки – чоловіку».

Звичайно, вона не знала, з ким має справу. Прокіп Марушко, природно, підняв кинуту йому ніжною графською ручкою рукавичку. По суті, він під іменем Фріца Буеркена продав себе у рабство, зате вже наступного вечора побачив свою нову пані, коли вона лежала в ліжку. Щоправда, цього разу вона знову ж таки зневажливо пояснила йому, як треба вранці подавати їй у постіль каву. Але, звісно, новий слуга помітив, що вона не лише насолоджується своєю владою над ним, а й мимоволі милується ставною поставою і вродою нового слуги.

4

Шосте оповідання – «Примхи графині Л.» – цікаве лише тим, що показує, як насолоджувалася графиня своєю владою над новим слугою, змушуючи його вдовольняти свої забаганки. Вона справді примхливо викликала його по кілька разів до себе, змушувала червоніти і бити посуд, який він ніс на таці, наказувала суворо карати його. Вона брала його із собою на прогулянки. Дізнавшись, що він навчений грамоті, змушувала читати вголос уривки з тодішніх сентиментальних романів. Звичайно, «слуга» кинув у бій весь арсенал доступних йому засобів спокуси – від ніжних, крадькома кинутих захоплених поглядів, до гри м’язами і навіть, кажучи сучасною мовою, до ерекції, що нібито несамохіть виникала у найнепідходящі моменти. І врешті-решт спокусник Прокіп добився того, чого бажав. Це сталося в одному із затишних віденських гаїв, коли на деревах розпукувалися клейкі, яскраво-зелені листочки. Про це красномовно розповідає закінчення новели:

«Вона раптом повернулась до мене своїм прекрасним обличчям, і я побачив її великі злякані очі.

– Обійми ж мене, – сказала вона тихо, голосом, який охрип від хвилювання і пристрасті. – Чого ж ти вагаєшся, адже ти хочеш цього… Я ж бачу…

– Я… не смію… – прошепотів я, ледь-ледь нахиляючись над нею.

– Дурнику, – прошепотіла вона лагідно і торкнулася щокою мого вуха. – Це наказ, наказ твоєї пані, дурнику».

«Сталося!» – міг би вигукнути Василь Слєпньов, який любив подібні вигуки. Справді, сталося, і між графинею Л. і її слугою розпочався бурхливий роман. Добросовісно, хоч і з певною часткою іронії він описаний у наступному оповіданні – «Бажані зустрічі». По суті, повторювалася історія взаємин Прокопа Марушка з його колишньою справжньою пані-володаркою Геленою Зайончковською. Лише з тією різницею, що графиня Л. менше страждала комплексом своєї панської спесивости. Вона просто віддавалася почуттям. До того ж графиня Л. не була позбавлена романтичної уяви і затіяла зі своїм новим і незвичайним коханцем своєрідну гру. Вона призначала йому побачення у різних старовинних куточках Відня. Змушувала грати при цьому роль такого собі романтичного героя.