Розділ «Частина друга Подвійна гра »

Вона добре пам’ятала, якою потворною, товстою і старою здавалася їй в шістдесят років її мати. Через двадцять років Прокіп-Генрик буде сорокарічним красенем. А коли стане її чоловіком, освіченим шляхтичем, нехай і самоуком, низьке походження якого з надлишком компенсуватимуть врода, знання мов, кмітливість і гостре слово, вміння подбати про себе? Чи після весілля не накине оком на чужу дружину або дочку? Та й молодих удів було немало. А ще ж юні, вродливі служниці у їхніх маєтках. Кохання, сумніви, вагання, терпкі до знемоги почуття разом із бурхливими ревнощами до невидимих, але таких зримо уявлених суперниць люто і нещадно терзали серце пані Гелени. Вона боялася надовго відпускати коханого, а ніжний погляд, кинутий ним на якусь там служницю чи селянку, міг стати причиною аж надто бурхливого гніву пані, яка вже суворо карала уявну суперницю, котра наважилася посягнути на живу красиву річ. Ця річ належала тільки їй і нікому більше.

Через два роки цього дивного і мученицького кохання сталася подія, яка потвердила найгірші побоювання пані Гелени і зробила неможливим або майже неможливим її заміжжя із коханим і ненависним Прокопом. Треба сказати, що він по-справжньому не кохав пані Гелену. Спершу йому лестила її увага, явна, виразна небайдужість до нього, те, що вона так щедро, по-царськи обдаровувала його, новачка, у чималому гурті слуг. З певною осторогою, але й цікавістю і захопленням ліг він у її ліжко. Та природним швидким розумом, що міг охопити багато чого, він доволі швидко склав ціну і вже не першої свіжости вроді, й розбещености та вередливости, доволі баламутному характеру і примхливости, нестерпному ставленню до чужої думки, бажанню всім, що їй доступне і недоступне, повелівати, над усім панувати. Єдине, що пані Гелена зуміла в ньому по-справжньому розбудити, була його могутня чоловіча пристрасть. Він спрямовував її на ту, що була його хазяйкою, його повелителькою, але чиїм господарем був ночами він. Простого українського козака Олексія Розума, котрий із волі російської імператриці Єлизавети Петрівни став графом Олексієм Розумовським, з легкої руки французького посланника називали «нічним імператором». «Нічним шляхтичем» був кріпак пані Гелени Зайончковської Прокіп Марушко, з тою лише відміною, що почав швидко байдужіти до її приваб. Її вигадливість у коханні, її вимогливість у ліжку, її примхи, які спочатку здавалися такими дивними і навіть дикими, потім уже забавляли, немов кликали за собою далі в науку кохання. Досконало опанувавши її, він почав навіть дечого вчити свою пані. Та не підкріплені справжнім почуттям любощі почали обридати. Для Прокопа нічні побачення поступово робилися ще одним кріпацьким обов’язком, таким, як раніше доглядання коней, робота в полі чи конюшні.

Сталося те, що рано чи пізно й мало статися з такою пристрасною натурою, як Прокіп. Він по-справжньому закохався, як колись пані Гелена закохалася в нього. Тільки об’єктом його почуття була не вона, а донька панського садівника Панаса. Вродлива, тиха і тендітна дівчина з великими, горіхового кольору очима, гарним і глибоким грудним голосом, від якого завмирало будь-яке серце, коли вона співала. А ще була довга, довжелезна, чорна, аж смоляниста коса, яка, як часом невдало жартував Прокіп, колись зламає Яринці своєю вагою ніжну лебедину шийку. Все частіше і частіше – ніби ненароком або з обов’язку – завертав Прокіп до саду, де Яринка, якій пішов сімнадцятий рік, допомагала батькові. Звичайно, дівчина дуже швидко відчула особливу увагу вродливого, ставного парубка. Та й сама дедалі частіше кидала на нього крадькома погляди, від яких обоє паленіли. Відгукувалася і на його жарти і зачіпки. Звичайно, і до неї доходили чутки про його гріховний зв’язок із пані, господаркою маєтку. «Але ж це тільки так, панські примхи», – думала бідна Яринка. Зате небезпеку цієї гри цілком уявляв собі не по літах розумний Прокіп. Часом, ідучи до саду, він мимоволі озирався. Та що могло зупинити два молодих, але дозрілих, пристрасних серця, які нестримно потяглися назустріч одне одному?

2

Розв’язка настала пізнього осіннього вечора. Прокіп повернувся з іншого села, яке належало Зайончковській, де перевіряв будівництво нової конюшні. Він, звісно, найперше з’явився перед ясні очі своєї пані, яка тут-таки розіграла невеличку сцену. Пославшись на головний біль, який несподівано з’явився під впливом рвучкого вітру та не по-осінньому яскравого сонця, вона заявила, що хотіла б сьогодні раніше заснути: вибач, Прокопчику, вибач. Коли ж, поцілувавши її, коханець-слуга вийшов, вона тихенько підвелася, швидко одяглася й обережно, наче злодійка, пробралася до свого саду. Син формального управителя маєтку, котрий із піднесенням на небувалу висоту Прокопа втрачав надію отримати посаду управителя після свого батька, вже натякав на зв’язок вискочки-слуги з дочкою садівника. І одна зі служниць ніби ненароком якось повідала про це, лукаво усміхаючись. Цю єхидну усмішечку пані Гелена запам’ятала… Під слушним приводом, за якусь провину, дівку через кілька днів за наказом пані висікли так, що вона ще довго не могла ні сісти, ні лежати на спині. У ті ж дні вона, саме вона мусила прислуговувати пані, взуваючи її, миючи перед сном ноги. І з того ж таки дня пані Гелена розпочала своє власне стеження.

І ось після заходу сонця вона побачила те, чого бажала й боялася водночас. Прокіп обережно постукав у віконце хатинки садівника, яка примостилася на краю саду. Незабаром у дверях з’явився дівочий силует. Зашурхотіло листя під їхніми ногами, і в пані ледве не підкосилися ноги. Прокіп, її Прокопчик, цей підлий хам, раб, котрого вона, о Боже милосердний, хотіла ще зробити своїм законним чоловіком, справжнім господарем маєтку, він цілував іншу, таку ж підлу хамку, а потім обняв її і щось ніжно зашепотів. Світло з вікна впало на їхні обличчя, і пані Гелена, о Єзусе, побачила, які це щасливі обличчя!

Цього вечора вона не стала принижувати себе з’явою перед їхні хамські очі. Хитаючись, наче п’яна, пішла до палацу, щоб лягти на своє холодне ложе. Але наступного ранку, коли зрадник-коханець заявився і поцікавився її здоров’ям (яка підлість, підступність і нахабство!), пані Гелена без зайвих слів вліпила йому дзвінкого ляпаса.

– За що? – спитав Прокіп, витираючи кров із розбитої губи, куди пані Гелена ударила ребром долоні.

– За вчорашнє, підлий рабе, – сказала пані Гелена і, вдаривши його ще раз, мовчки, недбалим жестом руки показала на двері.

Якби Прокіп упав на коліна або й почав брехати про кохання до неї, події, можливо, розвивалися б інакше. Але він також мовчки вийшов, навіть не оглянувся.

Крадькома виплакавшись, розгнівана пані викликала Яринку і наказала дивитися їй у вічі. Вона прямо запитала, чи любить та Прокопа. Бідна дівчина щиросердно зізналася у своїх почуттях, почервоніла, але й не опустила очей – зазначила про себе пані Гелена. Не в силі стримати себе, пані Гелена покликала лакея, і, коли той з’явився, звеліла висікти Яринку під тим приводом, що мовбито вона вчора не досить старанно вигребла листя в саду. Цей наказ, як і всі інші, був безумовно виконаний. Яринка під ударами різки лише мовчки ковтала сльози, розуміючи, що страждає за своє кохання, й уявляючи, що те ж саме зроблять з її коханим. Після екзекуції пані знову покликала нещасну суперницю-простолюдинку до себе.

– Ти розумієш, за що покарана? – спитала вона.

– Так, вельможна пані, – прошепотіла дівчина.

– Ти хочеш жити, відмовившись від коханого, чи померти? – раптом запитала пані.

Після такого страшного запитання в кімнаті запанувала тиша. Десь на шибі задзижчала пізня осіння муха, забилася своїми слабкими крильцями об скло.

– Не знаю, – після тривалої паузи ще тихіше відповіла Яринка.

– Ах, не знаєш! – вигукнула пані Гелена і схопила Яринку за довгу косу. – Ти житимеш, але перед тим, як почнеш нове життя… нове життя, – наголосила вона, – я покажу тобі дещо, чого ти гідна. Іди за мною.

Вона привела дівчину до своєї спальні і звеліла роздягатися. Яринка здивовано і злякано подивилася на свою володарку.

– Що, не зрозуміло? – сказала пані Гелена. – Догола роздягайся. Ну?

Коли Яринка, яка не посміла ослухатися своєї пані, стягла свою полотняну сукню, пані Гелена, задоволено подивившись на її сполосовану спину, звеліла голою стати на коліна за шторою в ногах ліжка. При цьому вона попередила, щоб її рабиня мовчала, хоч би що побачила крізь спеціально пророблену дірку.