Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

– І ти теж відійди! – наказав чекіст і хотів штовхнути чоловіка, але той так зирнув на нього налитими ненавистю очима, що Лупіков одразу ж опустив руки.

– Не торкайся мене! – просичав чоловік.

– То й стій, як бовдур, – сказав чекіст. – Може, одна куля і тобі дістанеться.

Озброєні люди попередили, що будуть стріляти, якщо Гордій добровільно не здасться.

– Не дочекаєтеся! – крикнув він. – Я теж буду стріляти!

Задзеленчала розбита шибка, і в діру розбитого вікна просунувся ствол мисливської рушниці. Гордій зробив постріл.

– Якщо хтось зробить крок вперед, – почулося з вікна, – я живцем спалю себе і свою родину! – попередив Гордій. – Не беріть гріх на душу!

Порадившись між собою, озброєні люди націлили гвинтівки та нагани у бік хати.

– Дозвольте мені ще раз звернутися до брата, – попросив Павло Серафимович.

Лупіков дав добро. Чоловік зробив кілька кроків вперед.

– Стій там, брате! – почув він голос Гордія.

– Гордію, не роби дурниць, прошу тебе, охолонь, – попрохав Павло.

– Я своє слово сказав! Нехай забираються геть, або я всіх спалю!

– Віддай мені дітей. Будь ласка! Вони ні в чому не винні.

– Ми жили разом і помремо разом! Не дають нам жити, як ми хочемо, тож навіщо нам таке життя?! Чи не так? – звернувся він вже до дружини.

– Живими ми не вийдемо, – почувся жіночий голос. – Хай забираються, бо я вже поливаю все гасом!

І насправді, почувся запах розлитого гасу.

– Дітей пошкодуйте! – у відчаї закричав Павло. – Не губіть невинні душі! Віддайте їх мені!

Почувся перший, за ним другий постріли з вулиці. Павло хотів кинутися до хати, бо почув переляканий вереск дітей, але чоловіки схопили його попід руки, не пустили.

– Брате-е-е! – диким голосом закричав Павло Серафимович, побачивши, як всередині хати спалахнуло яскраве полум’я.