Розділ «Частина третя Павутина»

– Що ти порівнюєш? Скільки мені років, а скільки Олесі? Яка з неї буде дружина, мати? У неї навіть грудей немає, – вже спокійніше сказала Варя.

– Є. Маленькі. Дитину народить, буде годувати, то побільшають.

– Господи! Яка дитина?! Олю, що ти городиш? Ти хоча б спитала у неї, чи подобається їй той Йосип?

– Що вона зараз розуміє у чоловіках? Тоді покохає, коли пізнає чоловіка.

– А якщо не покохає?

– Звикне – то й полюбить. Ти теж, наскільки я знаю, не за коханого пішла, – зауважила Ольга.

– Звідки ти знаєш? – щоки Варі ще більше почервоніли.

– Та чи я одна? Запитай свою подружку Ганьку, вона язиком плеще біля кожного колодязя про тебе і Андрія.

– От свиня! Я їй патли повидираю!

– Роби, що хочеш, а у наші справи не пхай свого носа.

– Олю, давай не сваритися, – попрохала Варя. – Ми ж з тобою рідні сестри. Лише скажи мені: навіщо?

– Мої старі обома руками за колгоспи, а Іван – ганчірка, слухає батьків. А хто до мене тут дослухається? Невістка – в горлі кістка. Чому я повинна свою землю, яку надбали мої батьки, комусь віддавати? Відпишу на Олесю та Йосипа, хай користуються. Зараз брати Пєтухови у пошані, вступили до комсомолу, виступають на зборах, дивись, у люди виб’ються. І хто посміє у них наділ відібрати? Та що там забирати, коли у них невеликий клапоть землі біля хати, і все.

– Невже тобі той шмат землі дорожчий за щастя рідної доньки? – Варя з надією подивилася на сестру.

– Ось тому і віддаю заміж, бо дбаю про її щастя, – відказала Ольга. – І не смій мені дорікати тим, що я погана мати. Я – гарна мати. Ось так!

– І коли ж весілля? – сумно спитала Варя.

– Яке там весілля?! Завтра спишуться у сільраді, оформлю документи на землю, а у неділю посидимо з родичами вдома по-домашньому. Прийдеш?

– А вінчання коли?

– Вінчання не буде – Йосип же комсомолець!

– Якось все не по-людськи.

– І саме життя неправильне, – додала Ольга. Вона підвелася й пішла до іншої кімнати, давши знати, що розмова закінчена.