Розділ «VІІ. Кременчук»

— Ш-ш-ш, — насмішкувато прошипів Дарт Вейдер.

— Що, задоволений? — зробив Богдан крок назустріч електратору. — Зловив, кажеш?

— Ш-ш-ш…

— Посичи, зміюко, посичи. Я тобі зараз жало-то вирву!

— Тато, в нього меч!..

Слабкий скрик Сніжани співпав зі стрибком Кременчука. Цього, втім, чекав і Дарт Вейдер. Крутнувшись на місці і віялом розкидаючи в боки краї плаща, він ступив трохи ліворуч, водночас зриваючи з поясу лазерного клинка. Але спізнився. Попереджений зойком доньки, Богдан неймовірним зусиллям трохи змінив траєкторію стрибка, впав і перекотився по жаским уламкам, змінюючи диспозицію.

Вчасно. Сніп зеленкуватих іскор посипався з уламків слюди саме в тому місці, на яке він тільки-но приземлився.

— Сніжано, швидко в „Софію”! Бігом, донечко, бігом! — загорлав Кременчук, крутнувшись на місці і пробуючи ударом ноги підсікти електратора.

Не вийшло. Але і в того не вийшло в другий раз дістати капітана своєю лазерною зброєю.

— В апарат, Сніжано!..

— Ш-ш-ш-ш!..

Кременчук відштовхнувся від уламків бляклої породи обома ногами і, плямистою камуфляжною ракетою навскіс краючи простір, полетів просто на електратора, хапаючи його за руку й намагаючись видерти з неї меч.

— Тато!..

Але Богдан вже не чув доньки. Богдан вже входив у той ментівський бойовий раж, коли перестають існувати сторонні звуки та образи й зі всіх явищ усього світу залишається лише небезпечне явище ворога. Якого треба взяти. Пов‘язати. Знешкодити. Знищити. Остаточно.

Назавжди.

— Ах, ти!.. Ш-ш-ш…

Удар. Ще один. Захват. Руку — в бік… І раптом капітан з жахом відчув усю нелюдську міць тіла, захованого під фіолетовим вбранням. Ухопивши вільною кінцівкою землянина за грудки, Дарт Вейдер здійняв його і з такою силою жбурнув вниз, що в цій кам‘янистій улоговині враз стало на декілька уламків більше.

— Тато-о-о!!!

А в Богдана з очей сипалися іскри. І лише за мить він зрозумів, що це є іскри з лазерного клинка, який невпинно насувається на нього.

— Ч-чорт!