Розділ «ІІ. Пірр»

— Вперед, хлопці! — прорипів трухлявий голос в надрах мозку Кременчука. — Візьміть по одному крчовнику, аби ми даром не їздили. Та беріть же хоч трохи достиглих!.. А я… Я з цією потворою розберуся…

І загрозливо посунув на Кременчука, здіймаючи свою покручену палицю.

Той у відповідь рвучко скинув свій автомат:

— На себе подивись, виродку!.. Стій! Ані руш!

Нкса позаду аж розпластався по його спині. Ігоря із Сонькою в ефірі чутно не було. Ну й гаразд. Не до них зараз.

Грдяни вже розсипалися по селищу, наздоганяючи окремих, найбільш повільних, крчовників. В небі плавно ширяли шипасті гркавиці, що взялися невідь звідки. Мляво погойдувались у грузький воді колоди, вкриті кістяними пластинами. Вечоріло. Навколишній ліс розпочав потопати в тьмяно-зеленкуватому присмерку і, не дивлячись на всю вайлуватість уповільненого довкілля, в ньому відчувалась неясна, як отой присмерк, загроза.

— Слухай-но, Рсе, — зупинився на мить Крк, звертаючись до старої копиці, — ти ж не думаєш, що я в гості до тебе приїхав? В міжсезоння? В найнесприятливіший час? — І, не чекаючи відповіді, знову посунув на Кременчука, загрозливо здіймаючи палицю. — Тому за клопоти мої все одне розплачуватись доведеться. І не лише за це. Вчора хтось трубу на фабриці потрощив. Маю великі підозри, що це, — уповільнений кивок у бік Богдана, — отой бевзь. А ви тут з ним гулі-гулі!.. Невже знову з дикими тхнарями зв‘язалися?

На узліссі заверещав крчовник, якого таки наздогнав грдянин. Краєм ока Богдан помітив, як в того із загрозливо здійнятої палиці вилетіла, мов довгий плювок, товста каламутна мотузка, що миттєво обплутала копицю та й завалила її на землю.

— Агов, дурню, — гукнув Богдан, впевнено поводячи в той бік стволом автомату, — а ну, відпусти людину!

Йому здалося, що грдянин здивовано завмер, але потім, не реагуючи на міліцейські накази, повів своєю палицею та й потягнув обплутаного дивною мотузкою крчовника до берега. Немов спійману рибину вудкою потягнув. „Рибина” продовжувала пручатись і верещати. А інші копиці продовжували свою повільну втечу від своїх повільних нападників. Ця повільність розслабляла.

Тому Кременчук презирливо навіть не зреагував на те, що Крк вже розпочав здіймати свою палицю, спрямовуючи її на нього.

— Тікай! Тікай! — залементував позаду Нкса і, ухопивши землянина за поперек, спробував трохи відтягти його вбік.

Землянин гойднувся і, мабуть, лише це врятувало його від того, що каламутний матовий плювок, який вилетів з палиці Крка і на льоту розпочав перетворюватись на слизьку довгу мацавку, майнув повз нього та й грузько ляпнувся на витоптану траву узбережжя. Нкса заверещав так само, як під час нещодавнього нападу гркавиць і перевальцем кинувся вбік. Мацавка декілька разів сіпнулась по землі, наче осліпла змія, що шукає свою здобич, та й за струменіла до малого крчовника.

— А, щоб тебе! — видихнув Богдан, рвучко пересуваючи ствол автомата від грдянина до ожилої каламутної мотузки, натикаючи на спусковий гачок, і…

І нічого не відбулось. Гачок сухо клацнув і потому. Осічка. Богдан знову щосили натиснув на нього. І з таким самим ефектом.

Приїхали, догрались!.. Боєприпаси наказали довго жити. А клята мотузка-мацавка вже наздоганяє Нксу. Зів‘ялий Рс по дебільному байдуже завмер не віддалік.

— Так що, заразо, будемо над дітлашнею знущатися?!? — вишкірився під гермошоломом Кременчук і, відкинувши вбік непотрібну вже зброю, майнув просто до кострубатого Крка разом з його дубиною та каламутними мацавками, аби вирвати їх. Поламати. Потрощити. Розтоптати.

З таким же успіхом він міг би накинутись на стовбур сухої деревини. Бо стояв Крк непорушно. Неначебто й дійсно своїми коренями-ногами в землю вріс.

Десь ліворуч заверещав ще один крчовник, звалений другим грдянином. Каламутна мотузка з Кркової палиці вже наздоганяла Нксу.

Богдан заскреготав зубами й повиснув на цій палиці, намагаючись зігнути її долу і з жахом відчуваючи, що сил для цього в нього не вистачає. А тут ще грдянин зненацька рвучко зігнув другу руку і голова Кременчука опинилася в примітивному, але дуже міцному борцовському захваті. Вірніше, не голова, а гермошолом, але все одне неприємно. Богдан розпочав було пручатись, але випадково кинувши погляд на узлісся, раптом на мить скам‘янів. І цього миттєвого скам‘яніння цілком вистачило для того, щоб Крк краще перехопив свої кінцівки та й щосили крутнув гермошолом скафандру.