У бій за волю

«СИРІТКА»

Стоїть одиноке дівчатко літ вісім

І плаче-ридає і маму зове, —

Тумани, тумани, а де ж моя мама?

Чому моя мама до мене не йде?

Тумани гуляють, тумани сміються

І зовсім не чують сирітки слова.

О мамо! О мамо! Вернись моя мамо!

Поглянь, як ридає сирітка твоя…

Два роки я мала, як ти умирала,

З тих пір на могилу несу я квітки…

Ніхто мене, мамо, тепер не жаліє,

Ніхто не цілує так ніжно, як ти.

Тумани нічнії, як пісні сумнії,

І зовсім не бачать, як слізка тече…

Тумани, тумани, навіщо вам мама?

Як взяли ви маму, беріть і мене!

Народна пісня

Над селом поволі стихав голос церковного дзвона, що востаннє своїм сумним гомоном-зітханням супроводив помершу на вічний упокій. За домовиною йшов невеликий гурт селян. Чужі люди несли дворічну дівчинку, що залишилася безпритульною сиротою на широкому білому світі. Дитя ще не розуміло тої сумної трагедії, що так невчасно розігралася на самому початку її незавидної долі. Воно тягнулося маленькими рученятами в домовину, де байдуже до цього світу лежала її ненька…

— Мамко, мамочко!… — лепетало маля. Я хочу до тебе… На руці хочу… Чуєш, мамко, на руці до тебе… — Дитя рвалося зі всіх сил до неньки, тягнулося рученятами, всім маленьким єством. Люди вговорювали: