У бій за волю

Мене в снігу на чужині —

Та не однаково мені,

Як Украйну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять…»

Т. ШЕВЧЕНКО

«… Героїчна боротьба УПА й визвольного революційного підпілля — це найбільш героїчна доба в історії України… На героїзмі УПА й визвольного революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА заступить місце мужнього спартанця в історії людства…»

Т. ЧУПРИНКА (Р. ШУХЕВИЧ)

Низький уклін Тобі, народе мій нескорений!

1654 рік. Переяслівська Рада. Розтоптана, знекровлена Запорізька Січ. Тюрми, Сибір і смерть. Смерть на розп’ятті України, смерть на Голгофі, після того, як надовго зайшло сонечко нашої волі український народ не раз пробував розірвати кайдани тьми, віками вів відчайдушну боротьбу за святу незалежність України. Першим смілим виступом проти російської неволі був виступ гетьмана Івана Виговського, який під Конотопом, розгромив найкращі війська російської армії. Та через міжусобці й несвідомість народу не змогли закріпити цю перемогу. В 1665 році гетьман Петро Дорошенко, якого звав народ «Сонцем руїни» на короткий час освітив надією шлях до незалежності. Україна розділяється на ліво і правобережну. Дорошенко укладає спілку з турками проти Польщі. В 1672 р. в Бучачі підписано мир, за яким Польща визнає Українську козацьку державу. Раніше козаки вбивають гетьмана лівобережної України Брюховецького і віддають Дорошенкові все Лівобережжя. Та Москва вводить велику армію, облягає Чигирин і жорстоко розправляється з оборонцями. Дорошенко вивезений в Сибір. Там і помирає.

Довгі роки один з наймудріших гетьманів України Іван Мазепа збирав зернину до зернини єдності і сили народу, присипляв хитрістю страшного жандарма Росії Петра 1-го. І важка праця була близькою до успіху. Та низька свідомість народу, розбрат старшин козацького війська, ненависть замкнули нам дорогу до незалежності. І знову прапор боротьби з ворогом підняв ученик і сподвижник Мазепи Пилип Орлик, але вже за кордоном. Але і та боротьба не увінчалася успіхом. Боротьбу за незалежність України продовжили 1720-25 рр. І. Скоропадський та Павло Полуботок, який закінчив життя за незалежність України в брудній камері Петропавлівської фортеці. 1730 рік. Деяких привілеїв для козаків домагається вже в цариці Анни гетьман Данило Апостол, але не в силі був вирвати Україну з неволі. 1740 рік. На російському престолі цариця Єлисавета, дочка Петра 1-го. на відміну від батька, вона доброзичливо ставиться до України. Виходить заміж за українського співака Олексу Розума. Згодом вона назначає гетьманом України юного 22-ох річного брата свого мужа Кирила. За його гетьманування аж до 1761 року до смерті цариці Єлисавети було скасовано засновану Петром 1-им «Тайну експедицію», що мордувала народ. Кирило Розумовський почав заводити на Україні лад і порядок на європейський взірець.

Та не довго тривала ця радість. «… Та не довго сонце гріло, не довго світило…» (Т. Шевченко) Цариця Катерина ІІ-га заставила останнього гетьмана України Кирила Розумовського скласти гетьманську булаву. Причиною занепаду України були численні вороги з усіх боків і дуже низька свідомість великої частини українського народу, що дозво¬ляло ворогам сіяти між ними розбрат і незгоду. 1730-1750 роки. Гайдамаки. Коліївщина. Продовження боротьби за незалежність. Найбільше повстання відбулося 1768 р. під проводом Максима Залізняка та І. Гонти. Та зрадою було схоплено керівників повстання. Частина їх була заслана в Сибір, частині поляки постинали голови. Боротьба продовжувалася. 1720—1914 роки. І. Котляревський, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Пантелеймон Куліш, «Руська Трійця» в Галичині: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Юрій Федькович на Буковині, І. Франко, А. Шептицький в Галичині.

1917-1921 роки. Нове велике пробудження народу. Над Україною витає дух волі, дух одвічної правди. То встає за волю Січове Стрілецтво. Центральна рада. Великий почин. Грушевський, Петлюра, Коновалець, Мельник, Дм. Вітовський, Сень Горук (Снятин). Крути, Базар, Холодний Яр. І знов несвідомість народу, — зрада, незгоди, смерть…

«… В єдності сила народу!

Боже, нам єдність подай…»

І знову заграли кулемети. Знову, може останній вже раз, встало нове покоління славного народу і здвигнуло важку ношу більш 350 літньої неволі на свої юні плечі і стало на прю з озброєним до зубів червоним дияволом. Десять років нечуваної боротьби, десять років руїн, десять років неймовірної каторги винесли на юних плечах безстрашні лицарі Української Повстанської Армії.

«Україно, свята мати героїв,

Зійди до серця мого,

Прилинь бурею кавказьких вітрів,

Шумом карпатських ручаїв,