У бій за волю

— Най буде…

— Ото ж слухай завдання, яке ти повинен виконати без всяких застережень. І не думай нас обдурювати, бо наша рука довга… За край світу дістане… І зогниєш тут в тюрмі! Чув?!

— Чув.

— Хто з знайомих ще в банді?

— Нагорняк Микола Іванович (Твердий), Красійчук Василь Петрович (Скала). Є ще інші, невідомі. Рідше появляються провідники Кривоніс, Гамалія, Козак.

— Де вони зараз знаходяться?

— Не знаю. Після мого арешту вони, напевно змінили постій.

Негайно шукай їх. Як хочеш, але знайди. Пристань до них. Просися, Молися, — роби що хочеш, — але пристань, увійди в довіру. Постарайся частувати їх спиртом частенько. У нас все домовлено. По твоїй записці в любий час дня чи ночі тобі видадуть у спиртзаводі необмежену кількість його. Ясно?

— Так, розумію, але вони не п’ють. Там строго… Під карою смерті заборонена пиятика. В окремих, святкових випадках дозволяється чверть літри на чотирьох чоловік.

— Тоді цей варіант, правдоподібно, відпаде… Застосуємо другий. Коли появляться в бункері провідники Кривоніс, Гамалія, Козак та інші, якщо вдасться, при найсприятливішому збігу обставин перестріляти всіх… Для цього даємо півроку часу…

Довго шукав Григорій зв’язків, довго ходив блукаючи полями, поки нарешті не зустрівся з знайомими друзями. З перших хвилин зустрічі він розповів повстанцям про завдання НКВС. Присягав і клявся, що згодився тільки для того, щоби вийти живим з більшовицьких рук. Хлопці йому довірили, — прийняли в боївку. Проходив час. Люди у важких нелегальних умовах майже всі перехворіли тифом. Але ні хвороба, ні час, ні на мить не знизили уваги до Капанюка. Накази провідників виконувалися завжди точно і з високою відповідальністю. З криївки його самого не відпускалося ні на хвилину. І все таки, незважаючи на таку щільну опіку, ранньою весною 1946-го року до господині Шкурган Марії навідалися непрохані гості. Більше півроку марно очікував майор П’янков результату своїх переговорів від Капанюка. Мовчали телефонні дзвінки, мовчали закодовані спецапарати, мовчали донощики. А тому раннім ранком приїхав у село з чималою групою червонопагонників. Був одягнутий у вишивку з синьожовтими китичками. Нахабно звернувся до господині, щоби вона занесла записку, яку її щойно вручив, до бандитів, що знаходяться в її стайні в бункері під підлогою.

Господиня зробила великі очі.

— Нічого не знаю… в мене немає ніякої криївки.

— Немає?! — злорадно просичав П’янков. І з розмаху, з цілої сили вдарив жінку в обличчя. З дикою люттю накинувся на неї. Безтямно бив кулаками в обличчя, в груди копав ногами в живіт…

Коли її відляли водою, Марія опритомніла. Майор назвав всіх чотирьох повстанців, що були зараз у криївці, — Нагорняк, Красійчук, Капанюк і Фербей. Він навіть назвав, хто як почуває себе після тифу. Жінка закам’яніла. Опиратися було годі. Вона вимушена була віднести записку в криївку. В записці було повелено всім здатися. За те буде їм прощено провину і даровано волю. Так чотири рази марно натужувався П’янков склонити партизан до зради. І всі чотири рази Марія під дулами автоматів і своїх і ворожих переносила записки. Вона ходила по лезі гострого меча, ходила по краю пропасті. За цей короткий час скроні жінки вспіли припорошитися срібною памороззю. Нарешті хлопці заборонили жінці входити до них для її безпеки. Тепер самі більшовики підходили на певну віддаль до входу в криївку і переконували повстанців здатися на їхню милість. А коли до входу підійшов начальник «ястребків», сущий диявол і терорист села Гунько Петро, хлопці дали по ньому автоматну чергу. Та безувір мав щастя. Перестрілка затягнулась до полудня. Вороги стягнули підкріплення на всю вулицю, щоби повстанці не вирвалися через можливий запасний вихід. Вхід в криївку москалі почали закидати гранатами. Гунько кинув цілу в’язку, щоби розширити його. Поступово згущувалась ніч. Вороги боялися, щоби партизани не скористалися темрявою і не вискочили наверх, а тому безперервно закидали вхід гранатами. На довершення більшовики запалили стайню.

І в полум’ї, що охопив всю будівлю, на гарячих крилах вогню загорілася і шугнула в височінь пісня…

… «Душу, тіло ми положем

За нашу свободу,

І покажем, що ми браття

З козацького роду…»