У бій за волю

Бо тільки братняя любов

Породить зерно правди тої,

Столітньої, вельми святої,

І вирве волю із оков!…

СТЕЖКАМИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ

Нарис

На згадку воїну УПА, герою нарису — пану Юрію Сайнюку.

… Ой на Кути доріженька,

на Кути, на Кути,

Бувай, мила, здоровенька,

Бо я йду в рекрути…

Місцева нар. пісня

Кобаки поринули в темнозелену гущавинну яблуневих садів, а замріяна нічка різьбила неповторною гуцульською мережкою зачарований небокрай. Повнолиций місяць натягнув на голову відкраяного Черемошем Сокільського верха вилицьовану сріблом шапку і дженджуристо розлігся на його могутній сосновій спині. Гори дихали музикою пташиного гомону, гори дихали передзвоном молодості, краси і сили. Карпати на повні груди вдихали свіжі струмені нового життя, що пульсувало новими надіями, новими болями, нерозгаданою тайною майбуття.

Розмальовані долини виспівували молодечим запалом, натхненням, сприском ще не загнузданої розсудком першої любові…

— Юрочку!.. — насмілилась вперше Ганнуся.

— Юрочку, та й ти йдеш?… — зажурено схилила русяву голівку.

— Іду, Ганнусю, бо прийшов час, бо Україна кличе.

Бо кров і сльози рікою течуть рідною землею…

То чого мавби м не йти? — Ганнуся тихо витирала сльози…

— Іду, бо встав народ, може, востаннє встав, щоби, або здобути волю, або вмерти в жахливій боротьбі за неї. Не плач, доле моя, бо плач не дав свободи ще нікому. Гартуй свою волю, набирайся терпіння, мужній, а я прийду до тебе. Бережи себе, молися… Молися з вірою в нашу перемогу. Пращай, Ганнусенько, — Юрко пригорнув до грудей геть заплакану і схвильовану дівчину…