У бій за волю

3. Заступник провідника СБ «Потурченко», с. Вовчківці.

4. Військовий референт «Циган» с. Любківці.

5. Ідеологічний референт Зозулик І. — «Богдан», с. Попельники.

6. Районний провідник Гнідан Д. — «Козак», с. Княже.

7. Районовий провідник СБ Курилюк І. — «Задорожний».

8. Референт по господарству Ромашок І. — «Жовтобрюшка».

9. Провідник юнацької сітки «Ярослав — Тур», учитель, син священика, с. Залуччя.

10. Повітові боївки і провідники боївок.

Повітова нарада закінчувалась. Сонні півні навпомацьки пробуджували вдосвітню імлу, а запалений оранжевими іскрами, за край неба загорявся вже новий день.

Десь здалеку все голосніше прорізався метушливий людський гамір. Плутані російські сварки змішувалися з злісним гавкотом вівчарок. Село пробуджувалося і насторожено боязко виглядало на вулицю ще заспаними вікнами. Раптом кулеметна черга з тріском розірвала вдосвітню запону тиші. Подвір’я зі всіх сторін облягла спецгрупа «чер-воної мітли». З диким криком «АЛЛАХ — АЛЛАХ!» кидалися в бій російські ординці. Азіатсько-російська мовна псевдокультура переповнювала сільські подвір’я, непрошено й нагло вдиралася через вікна до хат. Соромом плювала в людські душі і краяла надвоє і без того зранені серця. І на саме Святе Благовіщення село було зіпхнуте у вир нещадного вогню, у вир братовбивчої війни. Худоба по стайнях ревла, пси жалібно вили, прочуваючи трупи. Люди ховалися, хто де міг, діти голосили на руках сполоханих матерів. А кулі несли руїну, кулі розсипали по селу смерть. Бій наростав, бій кипів серед села вогнем ненависті, вогнем помсти. Вогненне коло приречено звужувалось. Звужувалася з ним і надія на життя юних оборонців. Звужувалась і виривала поодинці і кидала в пазурі смерті, кидала на червоний кривавий більшовицький ешафот безстрашних лицарів-воїнів нескореної УПА.

Юнь вмирала за волю рідного Краю, за долю поневоленого народу. Один з перших, прийнявши на себе основний удар, кинувся на ворога повітовий референт ідеологічної роботи провідник «Кузьма». Дорогою ціною він відбив атаку ворога. Тим самим дав хлопцям змогу отямитися від важких перших хвилин бою, зор’єнтуватися в обстановці і організувати оборону для відходу і прикриття групи повітової наради. Обидві руки «Кузьми» були наскрізь простріляні розривними кулями. Кров стікала за пазуху, утворюючи під ним застигаючу злиплу калюжу. Зібравши останні сили, провідник звівся на ноги. Руки зовсім були паралізовані. В бойовому стовпотворінні, в пекельному вогні боротьби хлопці поступово відступали до річки. Просив добити його, щоби не датися в руки ворога. Та ніхто не насмілився підняти руку на провідника. Поступово стікаючи кров’ю, знепритомнів. В голові зривалися вибухи гранат, серії трасуючих куль. Крик і стопи поранених розпинали на частки зранене тіло і душу бувалого воїна. Лежав під тином півмертвий. Бій поволі віддалявся. Де-не-де ще подзвякували окремі вистріли, важко конали смертельно ранені боївкарі на чатах, що так же перші прийняли на себе підступний удар ворога. В напівзабутті знайшли чекісти тіло провідника «Кузьми». І на цьому закінчується його бойовий похід. Дальша доля славного провідника невідома.

… «Кропива» кидався з одного крила оборони до другого.

— Друзі! Сини України! Хто живий, в кого є ще сили, пробивайтеся в луги, за річку! Ми прикриємо ваш відступ!..

З плеча рукавом стікала кров. Ліва рука безсило опустилась донизу. Але він не покинув поля бою. Важко рвалось на куски серце з кожним упавшим в бою юнаком. Ладен був закрити собою те звіряче вбивство, ту масакрацію переважаючого ворога.

— Друже провідник, відходіть, ми закриємо вас! — Кричав у вихорі бою «Потурченко». «Циган» і молодий «Тур» обступили його і вимагали негайно відійти.

— Друзі! — перекриваючи шум запеклого бою, крикнув «Кропива».

— Я наказую! Негайно відступати всім! — востаннє показав рукою в сторону Прута. Все обличчя його було в болоті й крові. Ворожі кулі шукали жертв. Вони промацували кожний закуток, кожну щілину можливого сховку. Гранати здіймали вгору снопи глини, вогню й криваві куски людського тіла.

— Туди, за Прут! — востаннє показав рукою повітовий провідник. Він блукаючим поглядом ще раз провів уцілілі рештки Великого Збору, що під прикриттям друзів відступали за Прут. Довкола нього лежали у вічному спокої його найкращі друзі, лежало понівечене смертю ще тепле тіло Матері-України. Розкинувши руки, з усмішкою на устах лежав «Грізний». Поряд, обнявши землю руками, заснув вічним сном невідомий повстанець. Склонившись на тин, висів долілиць «Богдан». А дальше лежала майже вся боївка на чатах, яка прийняла на себе перший удар ворога. Жаль стиснув груди, сльози вмивали криваве обличчя. Вони змивали, вони тамували біль за сплюндрованим цвітом України.

— Простіть, вірні побратими мої… пращайте… — прошепотіли збілілі уста… Здоровою рукою приклав пістоль до скроні…

Більшовики з диким ревом кинулися у вільний уже отвір кільця. Вони вовками переслідували жертви. Молодий «Тур» зупинився, щоби прикрити хлопців. Під прикриттям рештки групи повстанців перейшли річку і скрилися в лугах. Ворог кинувся зі всіх сил і злобою на юнаків. Не вдержавши натиску, «Тур» приказав останнім відступати. І коли хлопці вже досягли протилежного берега, «Тур» кинувся у воду. Надіявся під водою проплисти певну віддаль, але ворожі кулі п’явками впилися в юне серце. Вороги розстрілювали з пімсти юнацьке тіло, вони злобно забавлялися ним, вони вчилися стріляти, вони дірявили його до останку, доки воно вже безболісне сплило наверх. Вистраждане тіло спливаючи, деякий час трималося на воді, востаннє пращаючись з білим світом, дорогою родиною і вірними друзями по безстрашній боротьбі за волю України.